У вівторок у Сполучених Штатах Америки відбудуться президентські вибори. І хоч, можна було б сказати, що ця подія є передусім внутрішньополітичним питанням цієї країни, за перебігом передвиборчої кампанії слідкував увесь світ і так само, із затамуванням подиху, він чекає на результати перегонів.
Адже йдеться про вибори у найпотужнішій державі світу в чи не найскладнійший за останні десятиліття момент світової історії. Тож від їхніх результатів безпосередньо залежатиме у якому напрямку світові події розвиватимуться надалі. Зокрема, що важливо для нашого регіону, це стосується і ходу російсько-української війни, і заанґажування Росії у Сирійський конфлікт тощо.
А ми пропонуємо вашій увазі продовження нашої розмови з професором Богданом Шклярським, керівником Центру американських досліджень у Варшавському університеті.
- Пане професоре, зважаючи на все те, що було сказане протягом цієї передвиборчої кампанії, особливо з боку Дональда Трампа, яким ви бачите початок міжнародної політики нового американського президента, хто б ним не став?
- Звісно, початок буде важким. Треба буде прикусити язик і або відкликати сказане, або вдати, що все те, що говорилося під час кампанії, передусім у випадку Трампа, неактуальне. Заявити, що під час урядування все буде інакше. Але Трамп, власне, й казав під час кампанії: коли я отримаю владу, то розпоряджатимуся нею зовсім іншим чином. Не переймайтеся тим, що я кажу у ході передвиборчих перегонів.
- Чи, зокрема, це стосується й Росії?
- Його зв’язки з Росією – це також якийсь міф, на мою думку. Міф у тому сенсі, що ми перебільшуємо ту дружбу, у лапках, з Москвою, до якої Трамп начебто схильний. Все, отже, виглядає наступним чином. З перспективи Москви: якщо ми маємо одного кандидата, який є виразним продовжувачем політики Обами, котра – особливо у останні роки – якось винятково неприхильна до Москви, чи не так?; і маємо другого кандидата, в якого нульовий досвід у міжнародній політиці та розповідає про те, що він з усіма домовиться, що вестиме переговори із Владіміром Путіном, і що вони взаємно один одного шануватимуть, адже вони є великими партнерами на міжнародній арені. Звісно, що Москва сприяє Трампові, і, здається, не лише на словах, але й гакерськими діями, витіками конфіденційних даних і тому подібне. Таким чином Кремль робить ставку на те, що Трампа легше буде розіграти, як це називають, що його легше буде переконати до встановлення якогось порозуміння чи до спільних дій, адже він потребуватиме визнання на міжнародній арені і демонстрації того, що це йому, власне, вдалося внести до американської політики щось нове. А найпростіше буде це зробити, якщо йому дати якийсь ласий шматочок у вигляді, скажімо, домовленості щодо Сирії за рахунок Асада. Хоча, здається, росіяни Асада тут не полишать. Але знайдуть такий пункт у світі, де зможуть дати Трампові на початок невеличкий дипломатичний успіх, демонструючи, що співпраця з Москвою варта свічок. Саме так я це собі уявляю.
- Пане професоре, Трамп непередбачуваний і, як ви зазначили, зовсім без досвіду в міжнародній політиці. До цього його сентимент до Путіна. Все це разом може сприяти його іміджеві небезпечного політика. І на цьому, власне, грають прихильники Гілларі Клінтон. Минулого тижня її штаб у своїй передвиборчій кампанії використав славнозвісний ролик 52-річної давності – з часів боротьби за пост президента, що розігралася між Ліндоном Джонсоном та Баррі Ґолдутером. У ролику, який називався «Дейзі», зображено дівчинку, що відриває пелюстки від ромашки, рахуючи до десяти. Після чого вже чоловічим голосом відлік поновлюється у зворотному порядку, а згодом на екранах глядачі бачать ядерний вибух. Вже у сучасному передвиборчому споті демократів, де показуються фрагменти старого ролика, акторка, яка зіграла цю дівчинку, говорить, що ніколи не сподівалася, що страхи з середини 60-х років стануть знову актуальними у наш час. Однак, якщо Трамп дійде до влади, - дають зрозуміти автори цієї політичної реклами, - вони стануть актуальними. Пане професоре, як би ви це прокоментували? Чи справді це якимось чином виражає специфіку Трампа, чи, радше, є свідоцтвом непевності вже нього нього самого?
- Ні. Отже, так, маємо «Дейзі», тобто зіставлення невинної дівчинки з квіткою ромашки та відлічування до ядерного вибуху, що було використано в 1964 році демократами проти республіканця Ґолдуотера, який нібито був схильний до більш ризикованої поведінки у міжнародній політиці та використання ядерної зброї. Отже, Гілларі Клінтон знайшла ту пані, що була тоді отією дівчинкою, а тепер каже, що не могла собі уявити, що ще за її життя вона муситиме повертатися до такого типу питань. Тобто, це натяк на те, що непередбачуваність Трампа може призвести до такого загострення політичної ситуації десь у світі, через що розпочнеться ядерна війна. Але, з іншого боку, є Трамп, який вже якийсь час виразно говорить, що прихід до влади Гілларі Клінтон означатиме війну на Близькому Сході. Отже, я не знаю, котрий з кандидатів у очах американців більше асоціюватиметься із війною. Чи це буде Трамп через свою непередбачуваність та здібність спровокувати десь новий конфлікт, чи Гілларі Клінтон, яку Дональд Трамп звинувачує у некомпетентності в міжнародній політиці та у веденні помилкової політики у Сирії, через яку могла би розпочатися війна на Близькому сході. Звісно, практичного значення нічого з цього не має, адже ніхто сьогодні навіть не думає, що атомна війна могла би бути чимось справді реальним, або й навіть сухопутний конфлікт, який би згодом перейшов у російсько-американську війну. Щонайбільше, це могло би статися у зв’язку із Північною Кореєю, що могла би бути тут більш небезпечною країною, ніж Росія. Але це питання, тобто справа Північної Кореї, вимагає вже переговорів із Китаєм.
Антон Марчинський
Запрошуємо Вас послухати звуковий файл