22 січня Україна відзначає не тільки історичний День соборності, а й сумну сучасну річницю – рівно рік тому з’явилися перші жертви під час демонстрацій Євромайдану на вулиці Грушевського. Тепер додалася ще одна сумна подія – після 8 місяців боїв кіборги залишили Донецький аеропорт. Що це означає для розвитку конфлікту на сході?
22 січня 2014-го українці не могли повірити, що у їхній країні, у центрі Києва, двоє людей загинули під час демонстрації. За місяць з’явилася Небесна сотня, тепер же, за оцінками ОБСЄ, через військові дії на Донбасі постраждали близько 5 тисяч мирних мешканців, загинули сотні військових, понад мільйон осіб на сході та в Криму змушені були залишити свої домівки. Символом опору українців проти російської агресії з травня минулого року був Донецький аеропорт. У ніч на четвер, за інформацією від українського Міноборони, легендарні кіборги, однак, змушені були залишити свої позиції.
Для українців це не тільки втрата символу – вважає директор польсько-українського фонду PAUCI Ян Пєкло:
– У Польщі вже навіть з’явилося таке порівняння, що Донецький аеропорт це українське Вестерплятте. Я чув також порівняння зі Сталінградом. І дійсно – для українців важливим був образ Донецького аеропорту, клаптика землі, який не здають ворогові. Про це і йшлося росіянам – допомогти сепаратистам зайняти аеропорт, і цим вдарити по іміджу України. Для мене немає сумнівів, що оборона Донецького аеропорту потрапить до світової історії воєн, на рівні з подвигами солдатів під час Другої світової. Не забуваймо, що в Україні досі будується національна свідомість, і Донецький аеропорт стане одним з її наріжних каменів.
США та Європа проголошують, що не мають намірів замикати очі на російську агресію в Україні. Отже, чи після штурму аеропорту Путін буде намагатися використати цю карту в переговорах з ЄС, чи буде поширювати наступ, аби ще більше послабити позиції України? На думку експерта, події останніх днів розпочинають нову фазу конфлікту на сході України:
– Президент Порошенко у Давосі говорив про те, що в Україні перебувають 8 тисяч російських військових, і що з Росії перекидається все більше важкого озброєння. Це свідчить про те, що Росія зараз зацікавлена в ескалації, а не зменшенні напруження. Думаю, росіяни використали той час, поки увага світу була привернута до подій у Парижі довкола «Шарлі Ебдо», зробивши висновок, що Європа, яка зараз має відкриті кілька фронтів, буде менше уваги звертати на Схід, а більше на Південь. І Францію, і Німеччину зараз більше непокоїть ісламський тероризм. Порошенко приїхав на марш солідарності до Парижа, проте ніхто з європейських лідерів не поспішає приїжджати до Києва на подібні акції на честь загиблих у Волновасі чи Донецьку під час обстрілів. До речі, не тільки Олланд та Меркель – польські урядовці на ці марші до України теж не їздять. Виникає таке відчуття, що ми по-різному оцінюємо людське життя в Парижі і на Донбасі. Путін про це знає і цим скористається. Ми всі знаємо про ситуацію в Криму – Москва зацікавлена зробити наземний коридор до півострова.
На думку іншого польського політолога, Войцєха Кононьчука з Осередку східних студій, наступ на Донецький аеропорт та дії проти цивільного населення з боку сепаратистів мають на меті тиск на Захід, аби той під час найближчих переговорів погодився на умови Москви:
– Росіяни спеціально загострюють ситуацію, аби світові мас-медіа показали черговий етап війни. Москва хоче змусити Захід не просто до нового раунду переговорів, а змусити підписати нове порозуміння, яке б дало Донбасу значну автономію в рамках України. Це в перспективі заблокувало б євроінтеграційний курс Києва.
Остання зустріч між представниками України, Росії, Німеччини та Франції завершилася якраз у ніч на 22 січня. Сторони не дійшли згоди щодо припинення вогню, але домовилися про відведення важкого озброєння від лінії фронту. Українці результатами переговорів незадоволені, натомість їх доволі оптимістично оцінив голова німецького МЗС Франк-Вальтер Штайнмаєр. Ян Пєкло наголошує, що, на щастя, Штайнмаєр – це не вся Європа:
– Політика Штаймаєра вже давно є дещо відмінною від політики та дій канцлер Меркель. Він досі хоче сприймати Росію як партнера, хоча Путін вже багато разів довів, що він брехун, а ніякий не партнер. Маю таке враження, що останню зустріч у Берліні можна записати як перемогу Росії. Адже Москві йшлося про те, аби інакше інтерпретувати порозуміння в Мінську, або ж банально від нього відмовитися. Росія зараз чіпляється за слова Моґеріні про те, що Європа має залишити собі шлях до скасування санкцій, якщо Путін буде співпрацювати. На жаль, це місцями до нудоти нагадує політику Європи щодо Гітлера перед Другою світовою.
В Україні обстріли маршрутки у Волновасі та тролейбусної зупинки в Донецьку називають терактом. У соціальних мережах з’являються хеш-теги «Я Волноваха», «Я Донецьк», зроблені на кшталт хеш-тегів солідарності з жертвами замаху у Парижі «Я Шарлі». Чи це слушний спосіб, як можна наблизити для Заходу розуміння того, що відбувається в Україні? Ян Пєкло вважає, що так:
– Це спроба застосування тих методів, які використовують західні мас-медіа, аби привернути увагу читачів та протестувати проти діяльності терористів. Українці намагаються нагадати світові, що людське життя скрізь має однакову вартість. Те, що Росія робить з Україною – це тероризм державного рівня. Рік тому Захід не хотів розуміти, що відбувається у Києві. Сьогодні поволі починає усвідомлювати, з якою загрозою має справу. Хоча, багаті країни досі доволі байдужі щодо проблем бідніших. Візьмемо хоча б теракти Боко Гарам у Нігерії – порівняно з подіями у Парижі, їм приділили доволі мало уваги.
За рік, який минув від перших смертей в Україні, ЄС так і не навчився оперативно реагувати на події там – з сумом констатує Ян Пєкло. У ЄС також досі немає єдиної східної політики. «Євросоюз досі не вміє радити собі із загрозами, ані з загрозою з боку Ісламської держави, ані з загрозою з боку Росії, – додає експерт. Якщо найближчим часом Європа не змінить підхід, то навіть черговий путінський наступ не змусить її діяти рішучіше».
Олена Бабакова