Переговори за Круглим столом тривали два місяці, від 6 лютого до 5 квітня 1989 року. Вони стали початком падіння комуністичної системи і політичних перетворень не лише в Польщі, але й на всій території Центрально-Східної Європи. Їх учасники, зокрема, визначили дату частково вільних виборів до Сейму – так званих контрактних, де опозиції гарантовано 35 відсотків мандатів, та вільних виборів до Сенату. Також вирішено легалізувати «Солідарність», ввести політичний плюралізм, свободу слова та незалежність судів.
Уже тоді, 29 років тому, частина опозиції ставила під сумнів досягнення Круглого столу, наголошуючи, що його постанови мали «контрактний характер». Оцінка тодішніх рішень досі є приводом поділів у польському суспільстві. На думку прихильників, у той час не було іншого виходу, ніж компроміс із владою. Противники ж наголошують, що поступки, на які пішла опозиція з табору «Солідарності», були надто значними. Їх результатом стала відсутність розрахунку, небажання до люстрації та декомунізації і згода, щоб у польській політиці та економіці функціонували посткомуністичні середовища. Критики звертають також увагу на занадто різкі для суспільства наслідки реформ Лєшека Бальцеровича, відомих як шокова терапія. Наводяться закиди про зниження рівня життя численних груп суспільства, закриття державних сільських господарств та неприбуткових підприємств, що створило зони бідності і структурного безробіття, яке в багатьох місцях існує донині. Частина економістів закидала також планові Бальцеровича недостатній захист внутрішнього ринку і занепад цілих галузей економіки через відсутність державної політики.
На закінчення переговорів Круглого столу тогочасний міністр внутрішніх справ генерал Чеслав Кіщак закликав земляків: «Ми звертаємося до вас заодно, щоб схвалити доробок Круглого столу і активно підтримати його результати. Саме це буде найважливішим, вирішальним для майбутнього».
Професор Алєксандер Ґєйштор, який очолював пленарне засідання, подякував учасникам Круглого столу за їхні зусилля та результати, яких очікувало все суспільство: «Я думаю, громадяни нашої Речі Посполитої мають підстави дякувати тим, що провели цю вирішальну для долі країни дискусію, і зробили це в дозрілий спосіб, відважно, в порозумінні з громадянським супільством нашої країни».
Крім представників влади Польської Народної Республіки, профспілки «Солідарність» і видатних інтелектуалістів, у розмовах Круглого столу взяли участь люди праці. Одним з них був гірник Альойзи Пєтшик, який організував страйки 1980 року в шахті кам’яного вугілля «Липневий маніфест» у місті Ястшембє-Здруй. Після 89 року очолив управу сілезької «Солідарності» і був депутатом Сейму першого скликання. Для нього Круглий стіл мав символічне значення з огляду на пам’ять про жертви воєнного стану – дев’ятьох гірників, убитих 16 грудня 1981 року: «Будучи тут, я віддаю шану і честь полеглим гірникам шахти «Вуєк», які віддали життя, захищаючи „Солідарність”».
Учителька і активістка «Солідарності» Підбескидського регіону Ґражина Станішевська, яка працювала в економічній групі Круглого столу, заявила, що попри сумніви багатьох у можливості порозумітися, треба було шукати компромісу: «До Круглого столу я сідала без переконання. Надто багато розділювало його учасників. І подібно, як мої друзі, що залишилися вірними «Солідарності», я замислювалася, чи наміри влади є щирими. На це запитання мені досі важко відповісти. Проте, я впевнена, що для нас немає іншого шляху. Немає іншого виходу, ніж компроміс. Що інше нам залишається – насильство?»
Стіл круглої форми, за яким відбувалися переговори, стоїть у Колонній залі Президентського палацу у Варшаві.
IAR/Н.Б.