Співавтор книжки «Діти відомств. Політика», польський публіцист Єжи Тарґальський пояснює, що йдеться про нащадків осіб, які працювали у відомстві, тобто найважливішій установі комуністичної диктатури. Друге значення стосується осіб, які були пов’язані з відомством завдяки співробітництву або близьким зв’язкам із функціонерами. Отже, після аналізу середовища ЗМІ у першій частині видання «Діти відомств» і спецслужб у другій, настав час на політиків.
– Ця серія показує, що система, яку нам у Польщі накинула служба безпеки за наказом спецслужб з Москви, створювалася однією службою безпеки для іншої. Не могло бути інакше. Адже рушійною силою зміни державного ладу була, перш за все, цивільна і військова розвідки. Отже, зрозуміло, що вони подбали про свої інтереси. І подбали цілісно; не йшлося про те, щоб пересічний Ковальський отримав вигідну посаду, а щоб взагалі інтереси імперії та інтереси відомства були забезпечені. Щоб система функціонувала так, аби цих інтересів не можна було обмежити тощо.
Головне – відповісти на питання, хто отримує службове підвищення, хто має шанс з’явитися на політичній сцені, зробити кар’єру. Визначення «діти відомств» охоплює також сферу менталітету – звертає увагу Єжи Тарґальський.
– З моєї точки зору важливі, по-перше, люди, які працювали у відомстві, тобто колишні функціонери. Зрозуміло, також члени їхніх сімей. Багато було таких сімей, у яких чоловік і дружина, а опісля їхні діти працювали в службі безпеки. Але часто чоловік був офіцером СБ, а дружина працювала, скажімо, в школі, навчала дітей. Або чоловік у спецслужбах, а дружина – в закордонній торгівлі. Отже, відомство пронизувало усі сфери суспільства. У випадку «дітей відомств» йдеться про функціонерів та їхні родини в широкому розумінні, далі – про їхніх дітей, але також про людей, які самі працювали для відомства, тобто про агентурну мережу з родинами. І, вкінці, про людей, які не були офіцерами, не працювали для відомства, та були з ним пов’язані спільними інтересами. Від відомства залежала їхня кар’єра і в комуністичних службах безпеки вони не бачили нічого поганого.
Оприлюднення цієї правди є дуже важливим – наголошує доктор Єжи Тарґальський.
– Щоб кожен розумів, що якщо ми хочемо збудувати незалежну вільну Польщу, то це не може бути Польща комуністичної служби безпеки і нащадків цих людей. Це має бути Польща всіх поляків. Кожен, хто є здібним, повинен мати шанс на службове підвищення і на місце в суспільстві. Якщо якась група людей створює організацію або партію – також повинна мати шанс брати участь у цій політичній грі. Якщо ж місце на політичній сцені, в університетах, у бізнесі, судовій системі, ЗМІ позаймали люди, пов’язані з відомством – то, природно, немає жодного позитивного відбору, бо пізніше їхні місця займають їхні діти.
Будуть також чергові частини книжки «Діти відомств»: «Бізнес» і «Наука». Проте, автори не планують у них нічим здивувати – каже Єжи Тарґальський.
– Ні, ми нічим не дивуємо. Просто, кожен, хто бачить, що відбувається в Польщі, спостерігає за життям, дуже добре усвідомлює, що в 90-ті роки без зв’язку з СБ не можна було здобути жодного майна. Справа лише в тому, щоб показати механізм, як наживали гроші. А оскільки це відбувалося завдяки СБ, то створено систему, де Польща – наче корито. До нашої держави і суспільства ставляться як до трофею: якнайшвидше треба вкрасти якнайбільше.
Депутатка партії Право і справедливість Йоанна Ліхоцька дуже позитивно оцінила цикл «Діти відомств».
– Це дуже цікавий внесок до того, щоб зрозуміти, як виглядали перетворення після 89 року. Не зовсім випадково в ЗМІ або в світі фінансів чи в спецслужбах було надто багато людей, чиї батьки або вони самі раніше були дуже активними у створюванні Польської Народної Республіки. Це цікаво, але слід пам’ятати, що воно не було правилом, що існує дуже багато людей, які походять з номенклатурних родин, але ніколи не служили посткомуністичній пропаганді, не створювали цієї системи. Автори зосередилися на описі дійсності еліт Третьої Річпосполитої, що має посткомуністичне коріння. Це цікаво і з журналістського, і також із соціологічного погляду. Адже, виявляється, ця система поставала на основі родинних і дружніх взаємин. Більш зрозумілими стають стежки кар’єри в Третій Річпосполитій.
Частина інформації про політиків було відомою завдяки дії люстраційного закону – додала Йоанна Ліхоцька.
Професор Анджей Зибертович з Канцелярії Президента Польщі звернув увагу, що «Діти відомств» засвідчують, передусім, про наше незнання.
– Ці книжки такі товсті, тому що простір незнання, крізь який автори стараються проникнути і замінити в знання, є величезним. Ці книжки свідчать про слабкість польських суспільних наук – історичних і соціологічно-політичних. Зверніть увагу: троє журналістів виконує роботу, яку повинні зробити дослідні інститути. Адже від моменту, коли стали доступними архіви Інституту національної пам’яті, історики повинні досліджувати, наскільки професійні і політичні позиції, сформовані в період Польської Народної Республіки, впливали на роль у перебудові державного ладу. (...) В умовах нормальних дозрілих суспільних наук (...) зібрані тут інформації були б лише фрагментом того, що можна добути з архівів. (...) Також можна статистично перевіряти тези, що в деяких установах культури і влади було надто багато осіб, які успадкували свою позицію від еліт Польської Народної Республіки, особливо пов’язаних із силовими відомствами і секретними службами.
У книжці «Діти відомств» мовиться, зокрема, про те, що очільник комуністичної Польщі Войцєх Ярузельський і його оточення приховували чимало секретів минулого (Ярузельський, спочатку військовий командир, генерал, комуністичний діяч, а опісля – голова Державної Ради Польської Народної Республіки. Після перетворень 1989 року – президент Республіки Польща).
Про справи, пов’язані з Українською повстанською армією, польським підпіллям та настроями суспільства, Ярузельський писав своєму начальству та інформаційним органам польської армії не в секретних рапортах, а зовсім офіційно.
Однією з дій, що мали стерти сліди колишньої діяльності, було масове знищення папок з документами. Зокрема, у 80-ті роки ліквідовано 40 тисяч папок та інших документів, серед яких були, зокрема, докази про «боротьбу з антинародним підпіллям», збройними загонами Української повстанської армії та про операцію «Вісла», тобто переселення українців з південно-східної Польщі на північні і західні території 1947 року.
RP/Н.Б.