7 жовтня на екрани кінотеатрів Польщі вийде кінострічка польського режисера Войцєха Смажовського «Волинь». Ще до прем’єри стрічка викликала емоції як над Віслою, так і над Дніпром.
Нині по обидва боки польсько-українського кордону лунають різні думки про те, як перша польська художній фільм, що розповідає про справжні події на Волині у 1943-44 роках, вплине на процес примирення між поляками і українцями.
Депутат від партії Право і справедливість та голова сеймової Комісії зв’язків з поляками за кордоном Міхал Дворчик каже, що «Волинь» - це «пронизлива, емоційна і важлива стрічка», яка «спричинить багато дискусій як у Польщі, так і в Україні».
Але політик переконаний, що картина не перекреслить і не «заморозить» польсько-українських відносин. Цей фільм, як і постанову Сейму від 22 липня щодо подій на Волині, українці сприймають і сприйматимуть емоційно, - вважає Дворчик і додає, - що це «частина діалогу, який ми повинні подолати»:
«Те, що відбувається тільки зараз – це наслідок занедбань, що тривали понад двадцять років, коли справжнього діалогу не було, ми уникали складних тем, часто керуючись політкоректністю в неправильному розумінні, а відтак нині ми повинні із цим мати справу. Натомість вважаю, що парадоксально після проходження тих болісних питань нам буде значно легше розмовляти».
Режисер «Волині» Войцєх Смажовський у виданні «Tygodnik Powszechny» сказав: «Тепер політики повинні створити сприятливу атмосферу для польських та українських істориків і дати їм спокійно попрацювати, зібрати та зіставити докази, провести ексгумацію, а у випадку розбіжностей в оцінці подій незалежна спільна комісія може створити звіт, що увійде як до польських, так і до українських підручників».
На думку директора Польського Інституту міжнародних справ (ПІМС) Славоміра Дембського, до цього часу про уникання волинської теми у польсько-українських відносинах свідчили дискусії про «спільну стратегічну ідею»:
«Говорили, що час ще не настав. Українці ще не доросли. Історична свідомість цього їм поки не дозволяє зробити. Все це свідчило про доволі гордовите ставлення до українського суспільства, мовляв: „ми знаємо краще, нам відома правда, але ми не будемо про неї говорити, бо українці її не зрозуміють”».
Як підкреслив Славомір Дембський, на взаємини з Україною Польщі слід дивитися з ширшої перспективи: не тактичної, а стратегічної та співставити два погляди на історію. «Правда нам допоможе», - наголошує Дембський.
«Стратегія полягає у тому, аби зрівняти польсько-українські відносини, представити собі з одного боку польське і з другого - українське бачення історії. Українське трактування історії для нас теж буде часом неприємним. Адже кожен народ має власне бачення історії. Я теж нагадаю, що політика польської держави у східних воєводствах ІІ Речі Посполитої була дискримінаційною щодо українців, а це не є загальновідомим фактом серед польського суспільства. Невідомим також є факт, що як у війні 1920 року, так і у війні 1939 року українці були мобілізовані і вони боролися на польському боці та захищали польську державу», - нагадує історик.
За словами Дембського, сприйнявши дві візії історії – польську – та українську - ми перестанемо бути «в’язнями дати», в’язнями того, що ми ховаємо скелетів у шафах і з тактичної точки зору тримаємо гачок замкнутим. Сварки між Польщею та Україною, напруга в двосторонніх відносинах, і як наслідок - ізоляція України - на руку Росії, котра веде проти України війну, - твердить директор Польського Інституту міжнародних справ.
«Росіяни дуже добре ще з 1943 року знають, що в шафах ховали ці скелети. Не випадково зовсім недавно у Росії з’явився том документів, що висвітлював тему Волині з доповідей підрозділів НКВС, котрі діяли в Україні. Росіян дратувало, що ті шафи з тих чи інших причин не відкривали. Дехто з них вважав, що це через різне трактування Катинського злочину і волинської теми, і тому вони певним чином відчували себе дискримінованими Польщею, мовляв, це якась русофобія, оскільки про Катинь ми говоримо, а Волинь ховаємо до шафи. Гадаю, що цей час надходить до кінця. Це означає, що росіяни втрачають свою карту, яку могли б розігрувати на шкоду добрим польсько-українським взаєминам», - стверджує директор ПІМС.
Славомір Дембський переконує, що інтерес Польщі у підтримці боротьби українців за незалежність і територіальну цілісність України не пояснюється тим, що поляки хочуть зашкодити росіянам. Спільним знаменником польської політики щодо російсько-української війни не є також відраза поляків до Росії, - стверджує історик.
«Тут важливо, що Росія порушила основні для європейського ладу принципи і Україна є жертвою порушення цих принципів. Ми підтримуємо Україну, бо не хочемо, аби такий спосіб ведення політики поширювався далі. Для Європи та миру це стане прямою загрозою, у тому числі для Польщі. Ми теж переконані, що імперська політика була і є джерелом лиха на європейському континенті. Не випадково усі імперії в Європі розбивалися об націоналізм, об прагнення народів до самовизначення, бажання мати власну державу. Ми вважаємо, що спроба Росії повернутися до імперської політики принесе Європі лихо, і що найважливіше - лихо самій Росії, адже повернути історію неможливо. Деякі тенденції та сили у Росії хотіли б, щоб усе було так, як у минулому. Але повернення у минуле більше не може бути. Росія раніше чи пізніше або відступить, або зламає зуби об прагнення народів колишнього Радянського Союзу, колишньої Російської імперії, мати власну державу, власну модель розвитку право вважатися „неросіянами”.
Директор Польського Інституту міжнародних справ Славомір Дембський також окреслив довготривалі завдання східної політики Польщі. Він вважає, що Варшаві слід «довести до ситуації, в якій східний кордон Польщі перестане бути кордоном водночас двох різних моделей розвитку: однієї, що спирається на демократичну правову державу, вільну економіку і вибір суверена шляхом вільних виборів, та другої, що базується на зв’язках між світами політики, бізнесу і злочинності.
PR1/PR24/Т.А.