178 громадян України – особи із польським корінням – були евакуйовані з теренів Донбасу.
(Можна послухати також звукову версію передачі)
Більшість з них потрапила в осередок Карітасу Вармінської архідієцезії у Рибаках, ще кільканадцять – до державного осередку у Ланську. У найближчі півроку вони будуть пристосовуватись до нових умов життя: вчити мову, шукати роботу та нові домівки.
PAP/Tomasz Waszczuk
Міністерство внутрішніх справ Польщі розробило спеціальну програму для репатріантів з Донбасу і чекає на пропозиції від поляків у наданні допомоги, зокрема у пошуку роботи та помешкання. Очільник відомства Тереза Пьотровська повідомила, що на черзі юридичні процедури, які допоможуть біженцям пристосуватися до нових реалій. Йдеться, зокрема, про нострифікацію дипломів та врегулювання офіційного статусу цих осіб. Міністр наголосила, що до кожної особи та сім’ї буде індивідуальний підхід:
«Вони виїхали з винятково трагічного місця. Недалеко від місця евакуації цих осіб був обстріляний автобус, в результаті чого загинуло 12 осіб. Побоюючись за життя біженців, точний час та місце евакуації зберігалося у таємниці. Після приземлення в аеропорті в Мальборку вони визнали, що для них найважливіше відчуття безпеки. І це ми у першу чергу їм забезпечили», – наголосила міністр.
PAP/Tomasz Waszczuk
В Донбасі залишили увесь доробок свого життя – приятелів, домівки, накопичені статки, проте радіють, що врешті втекли від бомб та відчули себе у безпеці. Приїзд в Польщу – це шанс на нове мирне життя. Втікали цілими сім’ями, багато-хто із маленькими дітьми. Більшість, як пан Станіслав, хоче розпочати в Польщі нове життя та забути про жахіття, що вже позаду:
«Там пекло. Все, що у нас було ми залишили там. Інакше було неможливо. Це заради наших дітей. Я хочу залишитися в Польщі, бо не думаю, що ситуація в Донбасі покращиться. Ця війна породила ненависть і здається, що люди там збожеволіли, ніби їх зазомбували. Страшно, що цей конфлікт вже всередині людей. І навіть якщо раніше чи пізніше бої припиняться, у свідомості він залишиться надовго», – каже він.
PAP/Tomasz Waszczuk
Як говорить ксьондз Пьотр Гарткєвич, директор осередку Карітас у Рибаках, міністерства внутрішніх справ та праці і соціальної політики шукають евакуйованим нові домівки:
«Ані осередок Карітасу в Рибаках, ані Вармінсько-Мазурське воєводство не є кінцевою метою їхнього перебування в Польщі. Багато державних, самоврядних та неурядових організацій шукатимуть місця для їхнього майбутнього життя, якщо вони взагалі вирішать залишитись в Польщі», – зауважує він.
Українці польського походження зможуть користуватися медичною опікою, відвідувати мовні, адаптаційні та професійні курси. Натомість діти ходитимуть до шкіл та садочків.
PAP/Tomasz Waszczuk
Олеся, котра вивчала в Донецьку медицину, хоче закінчити навчання у Польщі та залишитись тут. Каже, що було непросто забрати документи із вишу, в якому навчалася:
«Було складно виїхати, бо новий ректор мого університету не хотів повертати мої документи. Розпитував мене для чого їду до Польщі, чому їду з України і з Донецька. Я хотіла б закінчити тут навчання і залишитись. А в Україну їхатиму хіба що тільки з туристичною метою», – говорить дівчина.
Це особи різного віку: від маленьких дітей – до пенсіонерів. До Польщі приїхали не з пустими руками – мають професії, освіту, амбіції, плани – однак, допомога польської держави все ж необхідна.
«Я – пенсіонерка, раніше працювала лікарем. За походженням полька, батьки були поляками. У Донецьку в нас був будинок, де ми жили разом з дітьми та внучкою. До 1939 року поляки жили в Польщі, пізніше ці терени відійшли до СРСР. Батьки були заслані до Сибіру. Я вчилася в Іркутську. Мама не мала можливості виїхати до Польщі, у неї було складне життя. Але вона завжди мріяла жити в Польщі, бо її батько мешкав в Лємборку, де й похований. Я б хотіла залишитися в Польщі, щоб моя сім’я, діти, внучка не жили у страху. Тут дуже гарно - ліс, ріка, спокій. Я вражена допомогою Польщі, щирістю, доброзичливістю. Хочеться чимось віддячити, зробити щось для Польщі у міру своїх можливостей», – розповідає Ванда Корнацька з Донецька.
«Я не буду представлятися, бо в Донецьку залишилося багато моїх рідних і я переживаю за їхню долю. В Донецьку велика ненависть до людей польської національності, як і до українців, бо Польща допомагає Україні у цей складний час. Мій батько поляк, а мати українка. Багато моїх колишніх друзів стали ворогами. Неможливо дивитися російське телебачення, там жахлива пропаганда та багато брехні. Нормальна людина такого сприймати не може. У Польщі хочу продовжити свою підприємницьку діяльність, якою займався вдома. Для українців поляки, як святі, бо ніхто так не допомагав Україні, як Польща», – каже один із біженців.
«Я приїхала з Донецька. Я навчалася у 10-у класі, ходила на танці. Мрією мого діда було те, щоб його родина жила в Польщі. Тут мені дуже подобається. Немає страху. Моя мрія – спокійне життя в Польщі для мене і моєї родини. Я б хотіла закінчити навчання в Польщі і стати юристом», – говорить Марина Сібашвілі.
PAP/Tomasz Waszczuk
Все більше поляків проявляє бажання допомогти українцям польського походження. Влада розпочала процедуру легалізації. Всі вони отримають право на постійне перебування, що зрівняє їхні права із громадянами Польщі. Така різностороння допомога, безумовно, дуже потрібна. Про це свідчить досвід українців, які вже мешкають у Польщі. Приклад – Вікторія Рудницька-Махнач, котра приїхала до Польщі 11 років тому на навчання. У неї свій ресторан в Ольштині, однак, як говорить, у Польщі не так легко освоїтися:
«Було складно. Україна і Польща – цілком різні країни. Мій батько був поляком, а мати українкою. Ми дотримувалися як українських, так і польських традицій. Однак, освоїтися все ж було непросто. Для мене це була цілком інша країна. Було складно як в бюрократичному, так і адміністративному плані. Було важко знайти роботу. Те, що була українкою у Польщі – також ускладнювало ситуацію», – пригадує українка.
Вікторія Рудницька-Махнач каже, що попри підтримку та допомогу, у країні над Віслою полякам з Донбасу все ж буде нелегко:
«Вони потрапляють у цілком інший світ. Вони зможуть влаштувати тут своє життя, але цей шлях буде складний. Знайти знайомих, котрі говорять українською, те гроно людей, які захочуть стати їхніми друзями – складно. В Ольштині активно діє Об’єднання українців, яке охоче допомагає людям з України. Однак, не завжди і всюди так є по усій Польщі», – зауважує вона.
PAP/Tomasz Waszczuk
Хоча польські біженці з Донбасу поки разом, осередки в Рибаках та Ланську – перехідний етап. Через кілька місяців вони роз’їдуться по усій Польщі. А поки, у найближчі місяці, із польськими біженцями з Донбасу працюватиме цілий штаб людей. Як підкреслив директор осередку Карітас в Рибаках ксьондз Пьотр Гарткєвич, наразі українці польського походження мають у голові сто запитань та жодної відповіді, тому головне завдання – аби за кілька днів вони мали сто відповідей і якнайменше запитань.
Тарас Андрухович/Radio Olsztyn