9 жовтня увечері в віці 90 років пішов з життя патріарх польського кінематографа, режисер Анджей Вайда. Свій творчий шлях відразу після війни він розпочав як живописець, а вже у 1951 році Вайда зняв свої перші стрічки, продовжуючи інтенсивну працю аж до останніх днів свого життя. Прем’єра його найновішого фільму «Післяобрази» («Powidoki» – пол.) відбулася лише 10 вересня цього року. І саме він став черговим фільмом режисера, який було висунуто на «Оскара» у категорії за найліпший фільм іноземною мовою. Слід зазначити, що до цього вже чотири фільми Вайди були номіновані на цю нагороду, а в 2000 році режисер отримав почесного «Оскара» за творчий доробок.
А ми згадуємо видатного митця із польськими режисерами Єжи Гоффманом та Кшиштофом Зануссі, а також зі знавчинею творчості Вайди, організаторкою Днів польського кіно в Україні Оленою Бабій з Польського інституту у Києві.
Говорить Єжи Гоффман:
– Помер найвидатніший польський режисер. Що ж я можу про це сказати? Видатний митець, людина із, без сумніву, найбільшим кінематографічним доробком, і не лише, адже також театральним. Людина всесторонньо обдарована, бо він навчався в академії мистецтв. Все це занадто свіже, аби я міг… Я сам дізнався про це сьогодні зранку, тому не знаю навіть подробиць. Так нещодавно я бачив його на з’їзді Спілки кінематографістів. Він був у дуже добрій формі.
Говорить Кшиштоф Зануссі:
– Анджей Вайда був для нас такою монументальною постаттю, постаттю століття, належав до числа найвидатніших митців ХХ століття. Ми маємо такі віхи, і він став однією з них. Він був великим поляком, великим патріотом, і був людиною Європи. Оскільки його поглядові була притаманна широка перспектива, він вмів подивитись на нашу історію критично. Вайда не був її бездумним апологетом, але бачив наші болісні поразки, помилки і нашу велич. А на додаток, він мав величезний талант, був дуже активною, неймовірно працездатною і зорганізованою людиною, що працювала і в кіно, і, про що ми нерідко забуваємо, в театрі, де він творив великі речі. Отже, це була справді монументальна постать. І, звісно, хоч він дожив до дуже похилого віку, ми, однак, надалі відчували його присутність. Тож в нашому культурному житті утворилась величезна пустка через те, що його вже немає. Тому ми будемо його дуже оплакувати і його дуже нам не вистачатиме.
– Чи, на Вашу думку, можна було б охарактеризувати останні фільми Анджея Вайди – «Катинь», «Валенсу», «Післяобрази» – як своєрідне підсумування його творчого шляху?
Єжи Гоффман:
– «Післяобразів» я не бачив. Я би не хотів говорити про його останні фільми, бо, власне, не вважаю їх найвидатнішими. Але це був митець, який створив щонайменше 5–6 видатних, надзвичайно видатних стрічок світового масштабу, він записав своє ім’я золотими літерами… Знаєте, я не хочу аналізувати його творчості, бо я не критик. Просто, я схиляю перед ним голову і дуже сумую. Хоча, він дожив до такого віку – аби кожному з нас було це дане – і до останнього дня був активний. Тому, я би просто зичив кожному митцю, аби до останнього подиху він міг так гідно працювати.
Кшиштоф Зануссі:
– Анджей Вайда завжди дивився на польськість як на щось, що одночасно є прекрасним і драматичним. Він відчував відповідальність за Польщу, і за наші помилки, і за наші недоліки. Тому, це було так, як раніше в Жеромського: критичний погляд. Вайда не був такою людиною, яка будує нам пам’ятник; навпаки – він показував драматизм нашої долі. І честь йому за це. Тому, у випадку Вайди, якщо ми говоримо про патріотизм, то говоримо про нього без відрази і з гордістю. А часом нам приходиться у Польщі стикатися з таким поверхневим патріотизмом, що викликає відразу.
Повну версію передачі Ви можете послухати в звуковому файлі.
Антон Марчинський