У Парижі діє майже 180 музеїв. Присвячені вони найрізноманітнішій тематиці, ну і звісно, обійти всі за два дні – неможливо. Це погана новина. Хороша, натомість, така, що ми поїхали до Парижа, аби дізнатися, куди варто піти і що варто побачити - аби Ви на приготування не гаяли часу. Тож вирушаємо!
Париж. Вид на Монмартр
Перш, ніж сядемо в метро (а саме підземкою пропонуємо пересуватися по по місту), радимо запастися картою паризького метро – знайдете її в пунктах туристичної інформації. Або ж у брошурі карти Paris Pass. Це екскурсійний пакет, який включає в себе, зокрема, безкоштовний вхід до понад 60 музеїв Парижа, наприклад, до Лувру, центру Жоржа Помпіду та інших, до пакету входить безкоштовний проїзд на метро та міському транспорті, рейс Сеною, а також – дегустація французьких вин, а ще – що має неабияке значення для тих, хто запланує насичену культурну програму у столиці Франції – вхід до музеїв поза загальною чергою.
Тріумфальна арка
Знайомство з містом пропонуємо почати від Тріумфальної арки (L’arc de triomphe de l’Étoile). Варто на неї піднятися, щоб роздивитися топографію Парижа, визначити пріоритетні напрямки Вашого дводенного перебування. Тож їдемо на метро (першою, другою або шостою лінією, а всього метро має 14 ліній) до станції Charles-de-Gaulle-Etoile. Виходимо і бачимо один із символів Парижа, елемент «тріумфального шляху», який об’єднував дві королівські резиденції - Лувр та Версаль. Тріумфальна арка розташована на площі Зірки (площі Етуаль), вона починає (або закінчує) Єлисейські поля, найвідомішу вулицю Парижа. На яку, власне, і дивимося з висоти 50 метрів, з оглядового майданчика на арці.
Тріумфальну арку побудовано між 1806-1836 роками, ідея спорудження вийшла від Наполеона, котрий розпорядився спорудити на паризькому пагорбі Шайо тріумфальну арку на честь військових перемог. Сам він не дожив до завершення будівництва - під аркою у 1840 році проїхав траурний кортеж з останками Наполеона. Барельєфи Тріумфальної арки розповідають нам про великі перемоги французької армії під командуванням Наполеона. Також тут можна побачити список тридцяти найбільших битв імператорської армії. На стінах арки вигравійовані назви 128 битв, виграних республіканською і імператорською армією, а також імена 658 французьких воєначальників.
Тріумфальна арка
З Тріумфальної арки чудово видно Париж, усі його символи, від Ейфелевої вежі почавши і Великою аркою в ультрасучасному кварталі Дефенс закінчивши. Звісно, Шанз-Елізе (Champs-Élysées) – тут як на долоні. Найпрестижніша, одна з найдорожчих і найгарніших вулиць світу, якій присвячують пісні...
Париж. Єлисейські поля і вид на район міста Дефенс
Якщо ж Ви хочете насолодитися видом Парижа ще раз і з вищої висоти – підніміться на 56 поверх вежі Монпарнас (це десь 200 метрів над землею). Вежа Монпарнаc (Montparnasse) – це відомий хмарочос, який було відкрито 1973 року, загальна його висота – 210 метрів, 59 поверхів. Доїхати сюди можна на метро, станція Монпарнас-Bienvenue. Приїжджайте сюди ввечері, щоб помилуватися вечірній Парижем. Вежа працює до 23 години.. а крім цього, кажуть, що – оскільки вид з вежі Монпарнас є прекрасним, до вид на вежу радше не задовольнить естетів. За опитуванням відвідувачів сайту Virtualtourist, котре було проведено в 2008 році вежа Монпарнас була визнана другою найпотворнішою будівлею світу. Тож справді, краще приїхати ввечері.
Вечірній Париж. Вид з вежі Монпарнас
Так само, ввечері, радимо відвідати Ейфелеву вежу (la Tour Eiffel) – ще один символ Парижа. По-перше, сама вежа виглядає імпозантно, по-друге, коли сутеніє, будівля починає світитися міліардами вогнів, а по-третє, на Марсовому полі ввечері збирається французька молодь, і починається вікдрита вечірка для всіх. «Залізна леді», як її назвав конструктор Ґустав Ефель, має висоту 324 метри, щороку її відвідують шість мільйонів туристів, фотографують десятки мільйонів разів, вежа прикрашає чи не всі сувеніри, пов’язані із Парижем та Францією. Подумати тільки, що коли вежу будували, тобто у 1887 році, протестам не було кінця. Навіть з’явився лист, який підписали п’ятдесят митців (Гі де Мопассан, Шарль Гуно і та далі) проти зведення – «цього трагічного вуличного ліхтаря», «скелета дзвіниці», «чорної фабричної труби», яка «розчавить усі архітектурні пам’ятники Парижа», - так писали відомі парижани, котрі навіть припустити не могли, що Ейфелева вежа стане одним із найвідоміших символів Франції. Гі де Мопассан регулярно обідав у ресторані на першому рівні вежі. На запитання, навіщо він це робить, якщо вежа йому не до душі, письменник відповів: «Це єдине місце в усьому величезному Парижі, звідки її не видно». Я особисто не поділяю думки Гі де Мопассана. Ейфелева вежа вражає своєю мереживною формою конструкції, легкістю, попри величезні розміри, та універсальністю – вежа використовується як оглядовий майданчик, а також як майданчик для ретрансляторів радіо- і телевізійних програм, і для мобільних операторів. До речі, ви знаєте, що в Україні є кілька копій Ейфелевої вежі – в Умані та у Харкові. Загалом, у світі вежу скопіювали тридцять разів – двійники стоять по всьому світі. Ну і звісно, пісні вежі теж присвячують.
Музей Лувр, головний вхід
Помилувавшись Парижем з майже усіх можливих сторін, пропоную сховатися у музеї. Наприклад, у Луврі - але за умови, що маємо кілька (мінімум чотири) годи на відвідування одного з найвідоміших, найбагатших музеїв світу – 35 тисяч експонатів від найдавніших часів до 19-го сторіччя, а серед них – Венера Мілоська і «Джоконда», картини Рембрандта, Тіціана, Леонарда да Вінчі. Словом – рай! Але перш ніж зайдемо до цього райського саду мистецтв, придивімося будівлі ззовні. Перед тим, як стати Націоальним музеєм, Лувр (Musée du Louvre) був королівською резиденцією. Лув побудували у 12 сторіччі і спочатку це була фортеця, яка виконувала оборонну функцію (про історію дізнаєтесь завдяки спеціальній експозиції музею). Згодом будівля модифікувалася і розширювалася, аж набула таких форм, які бачимо нині. У 1682 році Людовик 14 на свою резиденцію вибрав Версальський палац, а Лувр перетворився на місце зберігання королівської колекції. Музей відкрився 1793 року, колекція нараховувала 537 картин і 184 витвори мистецтва. За Наполеона колекції Лувру почали повонюватися воєними трофеями французької армії, які та здобувала у різних закутках світу. Нині Лувр щороку його відвідують 8,5 мільйонів туристів. Усі вони входять через головний вхід, біля надсучасної скляної піраміди – твору американського архітектора китайського походження Йо Мінґ Пея. За взірець для своєї піраміди архітектор взяв єгипетську піраміду Хеопса. Піраміда складається з 673 скляних елементів, її було відкрито 1989 року. Цей елемент знайчно осучаснює і додає легкості важкій ренесансно-бароковій архітектурі з елементеами класицизму. Але, традиційно, нове парижанам не сподобалося. Проект скляної піраміди спочатку був оцінений в пресі критично – мовляв, не пасує, руйнує архітектурний баланс тощо. Але згодом до пропозиції Йо Мінґ Пея звикли і піраміда стала ще одним із символів Парижа.
Центр Жоржа Помпіду
Продовжуючи тему будівель, які спочатку шокували, а потім стали візитними карточками міста, варто загадати про відомий Центр Жоржа Помпіду (Centre national d'art et de culture Georges-Pompidou). Центр включає Музей сучасного мистецтва, велику бібліотеку, концертні зали, Інститут дослідження та координації акустики й музики. Будівля футуристичного стилю побудована за новаторськом проектом дуету архітекторів, Ренцо П'яно та Річарда Роджерса, які перемогли серед 680 конкурсних робіт. Оригінальна ідея архітекторів полягала в розташуванні всіх технічних конструкцій (трубопроводи, ліфти та ескалатори) назовні будівлі. Центр віддано до вжитку у 1977 році, названо його на честь президента Жоржа Помпіду, котрий, власне, і був ініціатором створення центру сучасного мистецтва. Це – ще один символ Парижа. Спочатку будівля викликала спротив настільки сильний, що парижани били авторів парасолями по голові. Критики порівнювали будинок із лох-неських чудовиськом, називали «залізним монстром». А тепер перед входом шикуються довжелезні черги відвідувачів.
Знайомство з Парижем завершуємо на річці Сена - пропонуємо годинний рейс річкою, який дозволить подивитися на місто з іншої перспективи.
Париж. Собор паризької Богоматері
Запрошую послухати звуковий файл передачі, в якій звучать французькі пісні
Яна Стемпнєвич
фото: Пйотр Стемпнєвич