«GPC»: Пам’ять про смоленську трагедію і відчуття спільноти

Публіцист Кшиштоф Володзько у виданні «Gazeta Polska Codziennie» звертає увагу, що пам’ять про Смоленськ має принаймні два нерозривно пов’язані важливі аспекти: суто суспільний і державний. В обох випадках ми зазнаємо розбиття і почуття неспроможності. Це фатальна ситуація, але поділу не можна позбутися фальшивим переконанням про „національну згоду”. Можливо, найрозумніше, що можна зробити, це згадувати померлих і їхню працю для Польщі». Як пише автор, найбільша проблема поляків з власною історією стосується створення її позитивного іміджу, надання їй змісту, пов’язаного не лише із самим актом пожертви. Отже, не йдеться про справне представлення мартирології чи архівізацію власних страждань. Справа в тому, що ті, які відійшли, залишили за собою працю свого життя». «Гляньмо на людей, які загинули 10 квітня 2010 року. Добре знаємо, що вони представляли різні ідейно-політичні середовища, хоч значна частина була пов’язана з партією Право і справедливість. Але їхня життєва активність, форми публічної праці були різними: від інтелектуальних, через суто політичні – по суспільні. А отже, важливим є формування позитивного іміджу, доброї пам’яті про публічну діяльність тих, що відійшли». Автор статті наводить приклад, який, – читаємо, – завжди був йому найближчим. «Про Анну Валентинович ми повинні знати набагато більше, ніж те, що вона загинула в Смоленську. Вона мусить бути частиною польської ідентичності, навіть більше: її нервом – як мати „Солідарності”, але також суспільна активістка з часів Третьої Речі Посполитої. А пам’ять про те, яким поганим було ставлення до неї після 1989 року, мусить бути гірким уроком правди про невдячність нових-старих еліт стосовно цілком великої частини нікому сьогодні не відомих з прізвища діячок і діячів першої „Солідарності”. Валентинович потрібна також сучасним полькам і полякам: як патронка нинішніх слабко оплачуваних працівників і працівниць, особливо тих, що сьогодні зазнають експлуатації у зовсім інших реаліях, ніж за Польської Народної Республіки. Разом з тим, Анна Валентинович є добрим свідком праці на благо наших землячок і земляків, які живуть у країнах колишнього Радянського Союзу».

Н.Б.