Запровадити двосторонні експертні форуми з країнами-сусідами, а також розробити політику сусідства – такою стала одна з головних рекомендацій експертів за підсумками дослідження «Українська призма: зовнішня політика 2018» для київської влади на поточний рік. Важливість розробки Україною політики сусідства зазначалася і під час спеціально влаштованої Радою зовнішньої політики «Українська призма» дискусії: «Партнери чи друзі? Роздуми над політикою сусідства України», в якій взяли участь парламентарі, урядовці і дипломати Євросоюзу.
Учасники влаштованої за ініціативи Ради зовнішньої політики «Українська призма» дискусії намагалися зрозуміти, чи має київська політика сусідства бути прагматичною, чи все ж таки, насамперед, дружньою? Заступник голови правління «Української призми» Сергій Герасимчук вважає, що відносини зі сусідніми країнами не можуть стати дружніми, якщо в їхній основі немає прагматизму. Натомість, голова комітету Верховної Ради України у закордонних справах Ганна Гопко зробила акцент на прагматизмі, як на ліках від завищених очікувань. Надто в той час, коли Україна відбиває збройну аґресію Росії:
– За ці роки ми так і не дочекалися візиту пані Моґеріні (глава дипломатії ЄС - ред.) на схід України. Хоча чули від неї багато слів про стурбованість і бачили багато її візитів на Кубу, але не на Донбас. Ми чули, що Україна отримала рекордну допомогу на всі роки. Як сказав міністр закордонних справ однієї з європейських держав: "Ми ж вам обіцяли і надали 14 мільярдів євро!". Але між тим, що обіцяли і тим, що реально отримала Україна є велика різниця. Якщо 2017 року українці з-за кордону перерахували в Україну майже два мільярди, то європейська допомога і допомога МВФ за три роки – від 2014 до 2017 року – є меншою за ту суму, яку перерахували додому українці. Тому очевидно, що ми маємо ставати більш прагматичними. Немає вічних друзів, немає вічних ворогів – є вічні інтереси. Хоча Україна від початку апелювала до світу, що мають бути вічні цінності і постійна повага до міжнародного права. Бо тільки так ми можемо бути впевнені у завтрашньому дні.
Ганна Гопко
До таких невтішних висновків спонукала, серед іншого, і позиція Угорщини, з якою Україна має спільний кордон на заході. Офіційний Будапешт категорично не сприйняв розроблений міністерством освіти України закон, згідно з яким вивчення державної української мови ставало обов'язковим для всіх громадян. А представникам національних меншин дозволяється мати окремі класи з викладанням їхньої рідною мовою, але не цілі школи, де б викладання всіх предметів провадилося неукраїнською. Присутній на дискусії посол Угорщини в Україні Іштван Ійдярто назвав такі положення українського закону неприйнятними. Саме цим він пояснив те, що Будапешт вдався до безпрецедентного кроку з блокування рішень спільної Комісії Україна-НАТО з метою примусити Київ піти на поступки угорській меншині на Закарпатті. Один з екс-працівників Ради нацбезпеки і оборони України у своєму виступі піддав сумніву слова угорського посла про те, що ця країна «як ніхто підтримує європейську і євроатлантичну інтеграцію України».
Інші учасники дискусії нагадали угорському дипломатові, що на українському Закарпатті є цілі райони компактного проживання угорців, де громадян України інших національностей не можуть обслужити ані державною українською, ані російською, ані навіть англійською мовами – тільки угорською. І що такого не може собі дозволити жодна країна, в тому числі й сама Угорщина. Але угорський дипломат все одно наполягав, що цю проблему слід розв'язувати іншими способами.
Але сусідів не обирають, і тому Сергій Герасимчук запропонував розглядати політику сусідства України, яка наразі ще перебуває на стадії становлення, згідно з успішною практикою Євросоюзу:
– ЄС задає нам хороші моделі поведінки. У своїй політиці сусідства він наголошує, що необхідні зусилля обох сторін. Йдеться про обмін з проблем належного урядування і процесу демократизації. Це, безумовно, питання економічної співпраці: цього року на форумі Україна-Румунія мої румунські колеги наголошували на тому, що поза безпекою і політикою необхідно піднімати на передній план проблеми економіки. Адже саме економічна співпраця є драйвером у двосторонніх відносинах. Необхідно говорити про безпеку і тут більшість країн реґіону мають спільні інтереси. Але я свідомо виключив з цього переліку відносини з Росією, бо вони на даному етапі не можуть покриватися політикою сусідства. Тут треба вибудовувати політику протидії гібридній агресії. ЄС у своїй політиці також наголошує на міграції. Мені здається, що в українському форматі це слід доповнити контекстом прямих контактів між людьми і форматом контактів із забезпечення прав національних меншин.
Сергій Герасимчук
Учасники дискусії відзначили зростання ролі Туреччини як чорноморського сусіди України. Анкара послідовно не визнає російської анексії Криму і мусить зважати на численну кримськотатарську діаспору в тій країні, що виступає за незалежність і суверенітет України. Але українсько-турецькі відносини наразі затьмарені зближенням Анкари з Москвою і реалізацією ними проектів спільних газогонів в обхід України. До того ж, турецькі журналісти і експерти не знають української мови і беруть інформацію про Україну здебільшого з пропагандистських російських джерел. На відміну від всіх згаданих держав, про стосунки України і Польщі на форумі майже не йшлося. Чи означає це, що ці сусідські стосунки поставлені на паузу і Києвом, і Варшавою? Ганна Гопко цілком заперечила таке припущення щодо України і Польщі:
– Польща, це наш сусід, з яким ми вирішуємо питання блокування російського газогону "Північного потоку-2". А також налагоджуємо співпрацю з отримання палива з терміналу скрапленого газу в польському порту Свіонустя і взагалі, нашу енергетичну співпрацю. Є заява польського міністра закордонних справ про використання Росією "Північного потоку-2" для створення нових загроз в Балтійському морі. Ми вирішуємо питання підтримки України з боку Польщі в Європейському Союзі. Більше мільйона українців працюють в Польщі і розвивають економіку і Польщі, і України. Притихли історичні проблеми. Зараз немає того рівня політизації історії, який шкодив нам раніше. Взаємини між поляками і українцями зараз дуже достойні. Просто преса, а особливо та проросійська і російська преса, що є в Польщі, намагається використати будь-які заяви, щоби погіршити картинку. Не сам стан справ, а змалювати лише картинку. Наші відносини зараз набагато кращі, ніж це змальовує преса.
Своєю чергою, Сергій Герасимчук назвав відносини України з Польщею такими, що «відрізняються цікавою динамікою»:
– Відбувся певний прогрес. Ми порівнювали експертні опитування минулого і позаминулого років. Якщо позаминулого року Польща була серед ворожих держав, то вже минулого року її так вже не розглядали. Ще є проблеми, що стосуються історичного минулого і політики пам'яті. Але на практиці, зокрема і на рівні безпеки, ця динаміка співпраці висока. На економічному рівні Польща входить до чільної п'ятірки держав, з якими в Україні високі показники товарообігу. Тому те, що ми зараз про Польщу не говорили, це скоріше плюс, ніж мінус. Тому що говорили про проблемні країни.
Герасимчук зазначив, що відносини між політиками і громадянами двох держав є відмінними, бо стосунки між політиками завжди стають гіршими із наближенням виборів, коли політики шукають ворогів щоби протиставити їм себе. Але на побутовому рівні контакти між українцями і поляками вже так налагодились і стали такими частими, що зашкодити їм можуть «хіба що провокації третьої сторони"».
Вільгельм Смоляк
«Партнери чи друзі? Роздуми над політикою сусідства України»