Тема сепаратизму стала гарячою темою міжнародного порядку денного після жорстоких сутичок в Барселоні першого жовтня під час референдуму про незалежність Каталонії. Попри те, що цей референдум був антиконституційним, за незалежність проголосувала меншість населення, а ці результати і саме волевиявлення не визнали в Євросоюзі, сам факт того, що відбулося, спричинив численні дискусії про сепаратизм в Європі та світі. Зокрема, про паралелі між каталонським референдумом та плебісцитами в сепаратистських утвореннях на пострадянському просторі стала говорити офіційна Москва. Але чи справді ці події мають щось спільне між собою, крім їхньої назви?
Демократія для сепаратистів
Після незаконного референдуму в іспанській Каталонії деякі західні аналітики заговорили про те, що сучасний світ заражений вірусом сепаратизму. І що сучасні держави, зшиті із клаптиків різноманітних національних та територіальних утворень, постали під тиском сепаратистських тенденцій перед загрозою перегляду їхніх кордонів.
Науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" Олексій Гарань
Проте науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" Олексій Гарань вважає такі висновки передчасними, а саму загрозу сепаратизму в світі – перебільшеною. Адже для сучасних спалахів сепаратизму є цілком наукове історичне пояснення:
– Коли була Холодна віна, світова система була біполярною і перешкоджала відцентровим тенденціям. Коли ця двоблокова система зникла, а особливо, коли зник тоталітарний ковпак над тією ж самою Югославією, це спричинило вибух націоналістичних тенденцій, які вийшли на поверхню.
Олексій Гарань нагадав, що посилення сепаратизму на Заході спостерігається від 70-х років минулого століття, коли там постав численний і заможний середній клас, а суспільства західних країн вийшли на новий рівень розвитку. Натомість сам сепаратизм не є чимось новим і його теперішні прояви є природніми в національних державах, де регулярно загострюються протиріччя між невідступним правом націй на самовизначення і дотриманням територіальної цілісності держав:
– Сепаратизм не є модерним феноменом. Сепаратизм в країнах Третього світу існував від початку утворення нових держав і лишається досі проблемою в усіх країнах. Що нове, так це те, що тепер це відбувається в країнах Західної Європи. Але за окремими винятками, як наприклад баскська терористична організація ETA, цей рух відбувається в межах демократичного процесу і використовуються демократичні правила гри.
Рука Москви
Ці демократичні правила дозволили сепаратистам Шотландії та канадського Квебеку домогтися від національних урядів небачної раніше автономії і економічної самостійності. А референдуми, що відбулися там, стали змаганням інформаційних кампаній прихильників та противників незалежності цих територій. Після референдуму в Каталонії особи, які називають себе владою в окупованих районах українського Донбасу, несподівано заявили про спільність тих подій із подіями 2014 року, коли у травні на Донбасі також відбулися протизаконні референдуми про незалежність цих територій від України.
Своєю чергою, офіційна Москва також побачила подібність каталонських подій із незаконною анексією Криму Росією. 4 жовтня речниця російського МЗС Марія Захарова заявила, що після референдуму в Каталонії та сутичок, які сколихнули цілу Іспанію, Європа не має права дорікати її країні за організацію аналогічного референдуму в Криму і недотримання теперішньою російською адміністрацією прав людини на півострові. "Всі ці євросаміти, що продовжують санкції щодо Росії, після подій в Іспанії і реакції на них Брюсселя будуть схожі на "Притчу про сліпих" Брейгеля", – обурилась російська дипломатка.
Натомість у самому Євросоюзі мало хто готовий говорити про подібність ситуацій в Іспанії та в Криму, чи на Донбасі. Такої ж думки дотримуються експерти-міжнародники і в Україні.
Виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Олександр Леонов
Виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Олександр Леонов сказав в інтерв'ю Польському радіо, що не лише на українських територіях, а й на всіх сепаратистських утвореннях на пострадянському просторі спостерігається одна і та сама риса, що геть непритаманна подіям у Європі:
– Тут в першу чергу йдеться про руку Москви. Бо і Придністров'я, і Абхазія, це не просто що там була російська допомога, а там воювали громадяни Росії. Це доведений факт і фінансова російська допомога цим невизнаним республікам дозволяє їм взагалі існувати.
Штучні утворення
Ще однією відмінністю є той факт, що сепаратизм у світі властивий територіям, на яких проживають багатомільйонні етноси, що мають вікову історію та яскраву ідентичність. Такими, серед інших, є намагання домогтися незалежності і збереження своєї ідентичності фламандців у Бельгії, курдів в Іраку, чи ірландської меншини у Великій Британії. Те саме спостерігається і в усіх інших випадках сепаратизму на Заході, вважає Олексій Гарань:
– Якщо говорити про Квебек, про Шотландію, про Каталонію – то це етноси з давньою історією і зі своєю ідентичністю. Але як можна говорити про народ Придністров'я? Чи те, що відбувається на Донбасі… Абсолютно зрозуміло, що це геть штучні конструкції, які Росія використовує у своїй грі.
Під час референдуму в Каталонії, демонстранти на вулицях чинили опір та непокору поліції здебільшого беззбройними і в мирний спосіб, вигукуючи патріотичні гасла. Натомість у Донецьку навесні 2014 року сепаратисти були озброєні, самі нападали на проукраїнські мітинги і вбивали їхніх учасників під прапорами сусідньої держави. В цьому, як вважає Олексій Гарань, є найбільша відмінність між сепаратистськими проявами на Заході і на пострадянському просторі:
– Принципова різниця з країнами Заходу, це те, що там не вдираються іноземні держави, які б намагалися силою стимулювати відцентрові тенденції. Якщо говорити про Каталонію, то там нема французької армії, немає збройних загонів, каталонці не підривають свої заводи і фабрики і не вивозять устаткування до якоїсь іншої країни, як це відбувається на Сході України.
Сепаратизм і колабораціонізм
Метою референдумів, що влаштовуються сепаратистами на Заході, є тиск на уряди своїх держав через демократичні процедури, заради здобуття або незалежності, або більшої автономії всередині цієї держави. Натомість Москва використовує сепаратизм у пострадянських країнах проти їхніх урядів і для посилення їхнього контролю столицею колишньої радянської імперії. Ще однією метою тут є легалізація відновлених зон імперського впливу на міжнародній арені, вважає аналітик Інституту світової політики Микола Блєсков:
– Незаконне волевиявлення 11 травня 2014 року щодо незалежності Донецької та Луганської областей потім використовувалося Москвою, як переговорний козир. 2015 року, коли росіяни та американці виходили на діалог, коли обговорювали ці деталі і приїжджав Джон Керрі, як потім згадував колишній представник адміністрації президента Росії Іванов, навіть цей псевдореферендум, який не має жодної юридичної сили використовувався Москвою, як інструмент перекладення відповідальності на Україну.
Отже, всі спроби провести паралелі між сепаратизмом у світі і сепаратизмом на пострадянському просторі є безпідставними, вважають всі опитані експерти. Більше того, як сказав Олександр Леонов, якщо такі паралелі добре пошукати, то їх можна знайти не в сучасності, а в трагічній історії Європи ХХ століття:
– Якщо казати про Крим, тут скоріше аналогії з Австрією, з аншлюсом, коли спочатку зайшли війська нацистської Німеччини, а потім стався референдум про возз'єднання. Що стосується Донбасу, то там та сама історія, бо той же російський бойовик Гіркін визнав: якби не група захоплення, яку він очолював і яка захопила Слов'янськ, то на Донбасі ситуація завершилася так само, як і в Харкові.
Олександр Леонов нагадав, що за класичними ознаками, сепаратизм є прагненням до незалежності. Тоді як референдуми під дулами автоматів у Криму і на Донбасі, навпаки, були намаганням приєднати ці території до іншої країни і тут доречно говорити не про сепаратизм, а про колабораціонізм.
Вільгельм Смоляк