У лютому 2014 року колишній президент України Віктор Янукович та його оточення здійснювали жорстоку та криваву розправу над Революцією Гідності. В останні дні українських масових протестів загинуло майже 100 осіб. Владу у Києві взяла у свої руки прозахідна коаліція. Про здобутки та розчарування через три роки після Майдану на хвилях Польського радіо дискутували польські експерти Лукаш Адамський та Даніель Шеліґовський.
Чому розслідування масових вбивств під час Революції Гідності триває так довго і чому винуватці - ті, хто віддавали накази, і ті, хто розстрілював українців, - досі не покарані? На думку доктора Лукаша Адамського з Центру польсько-російського діалогу та порозуміння, є ряд факторів, які впливають на повільний хід розслідування злочинів на Майдані:
«По-перше, виконавці цієї бійні діяли професійно. Їх не вдалося затримати на гарячому, бо вони були замасковані. Можна тільки здогадуватися, що це були співробітники «Беркута», які діяли з підтримкою своїх колег з Росії. По-друге, українське судочинство, прокуратура є, на жаль, неефективними та корумпованими. Незважаючи на спроби змін, які в інших сферах українського життя проходять швидше, судова система та прокуратура в Україні залишаються каменем навколо шиї».
За словами Лукаша Адамського, у зв’язку з подіями на Майдані говорити про один табір опозиції не можна, адже Революція Гідності була висловленням різних думок та позицій, а підбивати підсумки тих зимових подій у столиці України ще дуже рано:
«Майдан був громадським рухом, який потім лідери опозиції спробували приборкати, аби не допустити проливання крові та досягти політичного врегулювання. Домовленості та умови, котрих досягли після перемовин, зокрема з участю екс-міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського, були відхилені Майданом. На Майдані були різні сили, це був плюралістичний протест. Про обставини перебігу кривавої бійні на Майдані дискутуватимуть ще впродовж кількадесяти років».
Доктор Лукаш Адамський підкреслив, що до Майдану Україна протягом десятків років залишалася неефективною державою з дуже корумпованою судовою та прокурорською системами:
«У першу чергу судочинство та прокуратура в Україні були такими собі Авгієвими стайнями. Президент Порошенко, навіть якщо має волю змінити цю ситуацію, залишається людиною системи, яка напевно не є Гераклом, аби все дуже швидко очистити. Судову та прокурорську системи в Україні слід би було створити від нуля. Завжди складніше реформувати вже існуючі установи, ніж покращувати дійсність завдяки ефективними інститутам, створеним з початку».
На переконання Лукаша Адамського, саме громадська думка в Україні є найбільш прореформаторською, вона змушує політиків змінювати систему, звикати до вимог закону та демократичної держави.
Своєю чергою, Даніель Шеліґовський з Польського інституту міжнародних відносин зазначив, в Україні потрібний комплексний підхід до змін в судовій системі, прокуратурі. За його словами, влада над Дніпром продовжує впливати на судову систему і керувати рішеннями судів. Експерт вважає, що українські судді та прокурори - це дуже замкнуте, корумповане ґроно людей, яке дбає про власні інтереси.
Водночас експерт наголосив, що реформи в Україні важко би було уявити без політичних та фінансових інструментів Заходу:
«Якби не фінансова підтримка Заходу, то багато реформ не вдалося би втілити. Позика Міжнародного валютного фонду дозволила зробити великі зміни в українській економіці. Другим інструментом змін є безвізовий рух з Європейським Союзом. Завдяки цьому планові вдалося навіть впровадити до українського законодавства норми, пов’язані зі зниженням дискримінації на фоні ґендерної нерівності та сексуальної орієнтації, тобто ті речі, котрі донедавна ще важко було собі навіть уявити».
Лукаш Адамський вважає, що ці фінансові інструменти Заходу становлять дуже сильний важіль натиску на українську владу, аби та продовжувала реформи. Він також звертає увагу, що візовий режим для України та Грузії впроваджують умовно. І його можуть зупинити у будь-яку мить у зв’язку із рядом причин:
«Наприклад, якщо зросте загроза масової еміграції внаслідок війни, або неспроможності української влади продовжувати проведення реформ. Ще одним сильним інструментом впливу є фінансова та політична допомога Європейського Союзу для України у боротьбі з російською агресією».
Даніель Шеліґовський звернув увагу, що війна на сході залишається для української влади певним виправданнями для відсутності поступу у впровадженні реформ:
«Завжди можна сказати, що нам треба багато коштів на армію і тому ми не можемо їх витратити, наприклад, на розвиток соціальної сфери. Часто такі виправдання лунають з уст української влади також „на експорт” у розмовах з іноземними партнерами».
Експерти звернули увагу на те, що серед українців помітно зросли патріотичні і націоналістичні настрої. На думку Лукаша Адамського, це результат агресії Росії. Він вважає, що це вигідно Польщі, однак може також нести певну загрозу для відносин між країнами.
«У польському інтересі – сильна ідентичність українців, аби вони були небайдужими до майбутнього своєї країни. Безумовно, зросли також націоналістичні настрої, що мають чітко антиросійський характер, але яких я не пов’язую із патріотичними настроями. Культ певних організацій, зокрема УПА, та позитивне ставлення до Степана Бандери – ті речі, які у Польщі викликають бурхливі емоції – також посилюються. Проблема у тому, що у зв’язку із цим у польсько-українських відносинах виникають конфлікти і деякі українці, на жаль, не розуміють, що націоналізм може бути не тільки мобілізаційною силою у війні з росіянами, але може мати також велику деструктивну силу, штовхаючи Україну на конфлікт з Польщею, Ізраїлем, тими країнами Європи, де основа повоєнної політичної культури - це категоричне засудження воєнних злочинів, злочинів проти людства».
PR24/Т.А.