Наприкінці 2016 року Польща зіткнулася з політичною кризою, коли 16 грудня група з кількох десятків депутатів опозиції заблокувала у Сеймі трибуну, протестуючи проти виключення з засідання депутата Міхала Щерби з «Громадянської платформи». Коли ж засідання польського парламенту було перенесене до Колонного залу в цій же споруді, й тоді, власне, відбулося голосування за бюджет на 2017 рік, опозиція не визнала цього голосування та скликала своїх прибічників під стіни Сейму, аби вони приєдналися до протесту. Маніфестації тривають і досі.
А прокоментувати ситуацію, що склалася, ми попросили соціолога, свого часу – директора Інституту філософії і соціології Польської академії наук, професора Генрика Доманського.
- Пане Професоре, як би Ви описали ситуацію, в якій Польща опинилася наприкінці 2016 року?
- Вона в напрузі і в політичному конфлікті. Натомість, якщо, по-перше, йдеться про порівняння з іншими країнами, то такі речі не є чимось непересічним. Адже в інших країнах ми маємо справу і з глибшими конфліктами, з яких випливають гірші перспективи. Я маю на увазі, хоч би, Туреччину, де є конфлікти на національному чи релігійному ґрунті. Адже це такі речі, що призводять до найсильніших конфліктів у суспільствах всього світу вже протягом кількох десятків років. Отже, Польща не відходить тут від норми. Хіба що відходить з огляду на інтенсивність і тривалість цього конфлікту, з огляду на те, що діялося протягом останніх 26 років. Отже, коли ми дивимося на те, що сталося 2016 року, і коли б ми це порівняли з попередніми роками, то ситуація в попередніх роках, звісно, була більш поміркованою. Однак, зараз дійсно ми маємо справу з чимось таким, що вносить поділ на політичну сцену. І якщо йдеться про перспективи – адже ми дивимося на ситуацію під цим кутом – то ніщо не свідчить про виправлення цієї ситуації, про те, аби вона стабілізувалася і ми мали справу лише зі звичайною передвиборчою боротьбою, як це можна назвати. Зрештою, у цьому й полягає демократія.
- А яким ви бачите фінал цього політичного спору? Нам говорять про ескалацію конфлікту. Як і про те, що «Право і справедливість» не відступить ані на крок, бо й не мусить з огляду на те, що робило дотепер, протягом всього року реалізовуючи свою передвиборчу програму. Чи, отже, в наступному році ми спостерігатимемо за ще більш напруженою ситуацією і ще глибшим конфліктом?
- На це питання можна відповісти лише в загальних рисах. Принаймні, я так можу. Парламент напевно повинен почати функціонувати. Проблема полягає в тому, чи він функціонуватиме нормально, в повному складі, тобто понад 400 осіб, майже 460, чи він залишиться обмеженим до половини – з більшістю «ПіС». Це перша річ. Бо, тим не менш, має відбутися злам у цих суперечках в тій формі, в котрій ми маємо з цим справу сьогодні. Тобто, одна сторона має програти. І тоді все повернеться до норми, тобто, аби все це відбувалося не в Колонному, а в Пленарному залі.
- Тоді хто, в такому випадку, програє?
- Перевагу має провладний табір, оскільки кожна влада володіє засобами для того, аби виконувати свої завдання відповідно до правил гри. Рано чи пізно опозиція має відступити. Але, в свою чергу, для «ПіС» це несприятлива ситуація, бо імідж Польщі через це погіршується. Те, що показують мас-медіа, демонструється по всьому світі як те, чого дотепер не траплялося. Польщу, все ж таки, сприймали як оплот стабільності протягом останніх років. А зараз вона ним не є.
- Чи цей протест, на вашу думку, може вигоріти сам?
- Про ефективність політиків свідчить суспільна підтримка. Люди мали б вийти на вулиці у Варшаві, мали б статися такі маніфестації, з такою інтенсивністю, як це було пов’язано з забороною абортів, проти чого, проти законопроекту, котрим вона передбачалася, велика частина суспільства виступила із протестом, і, однак, правлячий табір злякався. Це була перша серйозна поступка «Права і справедливості» під час цього врядування. Тут було видно, що також і політика цього табору керується раціональністю. Імовірно, Ярослав Качинський, який прийняв таке рішення, дійшов висновку, що не варто ризикувати. Але зараз ми не маємо справи з чимось таким (з таким протестом – ред.). Навряд чи можна очікувати, що у Варшаві перед Сеймом будуть настільки масові демонстрації, навіть такі, котрі мали місце напередодні Різдва.
- Але вони можуть статися. Буде така перевірка сил 11 січня. «Новочесна» вже скликає своїх прибічників, як і «Громадянська платформа», аби не дозволити відкрити чергове засідання Сейму. Але, з іншого боку, «Солідарність» і організації, що діють довкола «Права і справедливості», також умовляються на певний січневий день, аби показати хто має більшу суспільну підтримку. Це такий великий тест?
- Тест, як ви це назвали? Це ескалація. Такий анонс ескалації. Вийде одна сторона… Зрештою, на мою думку, це була помилка з боку опозиції, аби закликати людей виходити і протестувати проти того, що діється в парламенті. Це не логіка демократії. Це щось таке, що лібералів, якщо йдеться про відношення до політики, прихильників опозиції може знеохочувати. Це не має сенсу: «Ходімо, будемо протестувати, а може й битися». Бо невідомо, що зробить уряд. А уряд, посередньо, через, наприклад, «Солідарність», може зробити те саме. До битв не дійде, їх ми ніколи не мали протягом 26 років.
- Але може дійти до демонстрації сили, показання того, хто має більше прихильників, а хто – супротивників… А чи опозиція, на вашу думку, раціональна в своїх діях? Чи, наприклад, раціонально діє Ґжеґож Схетина, котрий починає втрачати в своїй партії контроль над її молодими членами, що починають боротися за лідерство?
- Для опозиції ця ситуація, що почалася кільканадцять днів тому, є цінною нагодою. Адже кожна ситуація загострення, котра дозволяє критикувати уряд, цінна. Всі демонстрації КОДу були дотепер певним успіхом, навіть якщо вони зменшувалися. Але це було щось таке, чого раніше в Польщі не траплялося, якщо йдеться про оцінку і критику всіх попередніх урядів. А отже, демонстрації КОДу і все те, що напередодні Різдва сталося у Сеймі, було використано опозицією, яка потрактувала це як добре знаряддя. Проблема полягає лише в тому, що вона не має добре визначеного (адже визначити це важко) та продуманого способу боротьби: як це використати, як перетворити цю подію в засіб ефективної дії.
- Чи це значить, що опозиція не знає, чого хоче досягнути, чи не має плану, програми дій?
- Вона не має програми дій, бо таку програму, так раптом, ad hoc знайти важко. Друга сторона має дуже сильний аргумент у вигляді боротьби зі стихією, з людьми, які хочуть дестабілізувати демократію. Таким, зрештою, є аргумент «ПіС». А другий аргумент електорату «Права і справедливості» такий, що тут ідеться про блокування реформ. Це, звісно, наївно, але цей аргумент може бути дієвим.
(Запрошуємо Вас послухати звуковий файл)
PR24/А.М.