Газопровід «Турецький потік» мав би постачати російський газ до європейської частини континенту, і ця інвестиція, як передбачає російсько-турецьке порозуміння, мала б бути готовою до 2019 року. Згідно з цією угодою, Україна щорічно втратила б приблизно 15 мільярдів кубометрів транзитного російського газу, оскільки сировина безпосередньо потраплятиме до Туреччини.
На зв’язку з нашою студією експерт з питань енергетичної безпеки, шеф-редактор порталу biznesalert.pl Войцєх Якубік. Вітаю вас, і хочу запитати, в яких категоріях треба розглядати це порозуміння, економічних, чи все таки, - політичних?
Войцєх Якубік: Міжурядова угода, - це політичне порозуміння, яке вже зобов’язує обидві сторони. Проте, записи цієї угоди показують, що «Турецький потік», який мав бути потоком російського газу, котрий заливатиме Балкани і Туреччину, зменшився до розмірів струмка, який служитиме лише Туреччині, а можливо, щойно після виконання складних вимог, також і країнам Європейського Союзу. В угоді говориться про одну нитку на 15 мільярдів кубометрів газу в рік для самої Туреччини. Це реально, і ймовірно, згідно з угодою, - це буде реалізовано. Умовно говориться також про другу нитку, на таку ж саму кількість палива, яка могла б надаватися Євросоюзові. Але, тут такі вимоги: зацікавлення європейських клієнтів та згода на це Європейської Комісії. Тим часом, Єврокомісія вже заблокувала «Південний потік», який повинен був служити поставкам російського газу до Європи через Чорне море. І так само, Єврокомісія зможе заблокувати «Турецький потік», але навіть якщо його не заблокує, то масштаб цього газопроводу буде вдвічі меншим, ніж планувалося у випадку «Південного потоку» і «Турецького потоку». Тому значення цієї інвестиції значно менше. Однак, пов’язуючи її з проектом «Північного газопроводу 2», розміри якого величезні, і геополітичне значення якого важливе, «Турецький потік» може стати в пригоді при реалізації планів, щоб охопити газовою завісою регіон Центрально-Східної та Південної Європи. А це, в свою чергу, заблокує диверсифікацію та розвиток ринків, і закріпить позиції Ґазпрому, як основного постачальника в регіоні.
Нині росіяни вже не є єдиними постачальниками газу в Європі, і хоч втішаються тим, що ще протягом наступних двох-трьох років конкуренції для них не існує, то все таки, у довшій перспективі ситуація на європейському ринку газу докорінно зміниться. Як ви оцінюєте рентабельність цього проекту?
В.Я.: Постачання газу в Туреччину першою ниткою може бути рентабельним, оскільки Туреччина хоче цього газу, і купить його. Отже, існує можливість, що цей газопровід буде побудовано, і що він буде рентабельним. Інше питання, звідкіля Ґазпром візьме гроші на реалізацію цього проекту. Можливо, якимось чином, поділиться коштами з Туреччиною, а можливо буде змушений скористатися безпосередньою допомогою російського бюджету, тобто загляне у кишені російських пенсіонерів, які складаються на фонд національного багатства, з якого й фінансують інфраструктурні російські проекти.
Чути твердження, що «Турецький потік» - це не так спільний російсько-турецький проект, як їхній новий інструмент у діалозі з західними країнами. Чи на ваш погляд, цей інструмент може бути ефективним знаряддям? У справі цього газопроводу були вже деякі невдалі спроби.
В.Я.: Російсько-турецька співпраця – це такий своєрідний важіль у взаємовідносинах з Європейською комісією. Туреччина показує, що в неї є альтернатива у вигляді Росії. А та, в свою чергу, показує, що не мусить співпрацювати з Європою. І хоч російсько-турецьке співробітництво не буде великомасштабним, бо ж, між тими країнами існують фундаментальні розбіжності, (кардинальним прикладом є загарбаний Росією Крим), та все таки, цей союз може стати розмінною монетою у взаєминах з Брюсселем. А на цьому залежить росіянам, які хочуть продавати в Європі більше газу, і туркам, які хочуть інтегруватися до Європи, попри їхні величезні проблеми з авторитаризмом, порушенням прав людини, тощо.
У російсько-турецьких взаєминах є теж інше спірне питання, - це Сирія. Москва надзвичайно активно підтримує режим Асада, Туреччина, натомість, хотіла б його позбутися.
В.Я.: Абсолютно так, це саме і є ота фундаментальна різниця інтересів, проте ці держави діють прагматично, і там, де в них є спільний інтерес – вони його реалізують, а «Турецький потік» саме і є таким прикладом. Тільки що ця одна нитка до Туреччини, - це зовсім інший проект, для Європи - без важливого геополітичного значення. Природно, пропаганда в обох країнах показує цю угоду, як договір століття і проект надзвичайно великої ваги.
Президенти Путін і Ердоган також обговорили плани щодо побудови атомної електростанції «Аккую». Інвестиційні витрати оцінюють у близько 18 мільярдів євро. Чи це взагалі реально беручи до уваги фінансові проблеми Росії?
В.Я.: На мій погляд, проект буде реальним якщо він буде рентабельним, оскільки «Росатом» спроможний будувати такі проекти, він будує їх по всьому світу, а отже, може також реалізувати і цей в Туреччині. Туреччина зацікавлена проектом, росіяни, натомість хочуть будувати. Отже, найімовірніше, АЕС «Аккую» буде.
Ви часто наголошуєте на великих розбіжностях інтересів Росії і Туреччини, отже цей, нинішній союз двох диктаторів створено виключно на потреби сьогодення?
В.Я.: Це тактичний союз двох диктаторів, які впадають у дедалі більшу ізоляцію, і хочуть показати, що в них є альтернатива. Їм залежить на взаєминах з Європою. Європа має на їхню адресу багато закидів, тому вони подають руку один одному. Проте їхня альтернатива фальшива, оскільки кінець кінцем, і Росія, і Туреччина звернуться у бік Європи, з якою мають, і хочуть мати спільні інтереси.
А, в такому разі, що з взаєминами Туреччини з НАТО?
В.Я.: Туреччина є членом НАТО, і її співпраця з Росією непокоїть інших членів Альянсу, підриває її вірогідність, а отже, в такому випадку, вона може бути обмеженою, бо й Вашингтон, й інші столиці НАТО не дозволять Анкарі на надмірно глибоке співробітництво з Москвою. І це чергова фундаментальна проблема в турецько-російських взаєминах. Їхні інтереси в секторі безпеки суперечать один одному, це стосується не лише Близького Сходу, це має глобальний вимір. Росія кидає виклик НАТО, а Туреччина надалі залишається важливим членом Альянсу, у неї найбільша армія НАТО в Європі, і вона мусить залишатися вірною своїм союзникам.
Дуже дякую за розмову. Гостем УСПР був експерт з питань енергетичної безпеки, шеф-редактор порталу biznesalert.pl Войцєх Якубік.
Розмову з експертом можна послухати в прикріпленому файлі
Лідія Іванюх