Тема війни в Донбасі після так званого «перемир’я» вже майже зникла з перших шпальт європейських видань. Однак агресія Росії проти України продовжується. Навіть через більше ніж два з половиною роки з початку конфлікту, на лінії фронту залишаються десятки тисяч мирних жителів. Як живеться у будинках, де немає вікон, а дах та стіни чи не щодня прошивають осколки та кулі? Чому під обстрілами продовжують жити родини з малими дітьми? Як можна їм допомогти? Про це Польському радіо розповіли захисники прав людини, котрі нещодавно повернулися із населених пунктів, що поділила лінія фронту.
Наприкінці серпня 2016 року група правозахисників з України, Польщі, Німеччини, Росії та Білорусі відвідала дев'ять українських поселень, що лежать безпосередньо на лінії фронту (а саме Авдіївку, Станицю Луганську, Щастя, Золоте і ін.). У деяких з цих населених пунктів лінія протистояння проходить прямо по одній з вулиць.
Тисячі людей вже роками живуть в напівзруйнованих будинках. Вони позбавлені найнеобхідніших речей, - констатують правозахисники. До багатьох містечок не ходить транспорт, навіть виїзд за продуктами на ринок перетворюється у справжню проблему. Жителі частини фронтових сіл не мають доступу до лікарень і шкіл, - каже Ольга Саламатова з польського Гельсінського фонду прав людини.
«Туди важко доїхати. Там не вистачає медичної допомоги, у деяких районах її просто немає. На декілька селищ, між якими 10-15 кілометрів, є один фельдшер. І їздити він повинен по теренах, що обстрілюють. Дуже легко попасти під „шалену” кулю. На кілька поселень там всього одне авто швидкої допомоги, що не приїжджає тоді, коли тривають обстріли. У селищі Золоте-4, коли ми там ночували, під час обстрілу загинула жінка. Швидка допомога до неї не поїхала. В лікарні вирішили не ризикувати життям лікарів і автівкою».
Незалежна волонтерська ініціатива з допомоги громадянам Сходу України «Восток SOS»
Незалежна волонтерська ініціатива з допомоги громадянам Сходу України «Восток SOS»
У порівнянні з 2014 роком, мирним жителям жити дещо краще, - каже Ольга Саламатова. Місцева влада намагається налагодити життя, але зробити це під постійними обстрілами неможливо. Як ремонтувати дороги і вставляти вікна, якщо через тиждень-два їх все одно розіб'є черговий мінометний обстріл?
«Там є населені пункти, де постійно намагаються привести все до ладу: затягують вікна плівкою, намагаються вставляти скло. Потім новий обстріл - і треба все знову ремонтувати, знову треба шукати допомогу. У деяких місцях обстріли трапляються настільки часто, що влада навіть не намагається робити ремонти. Наприклад, в Станиці Луганській майже всі вікна в будівлі районної адміністрації пробиті кулями. Ремонтувати їх немає сенсу - адже райдержадміністрація знаходиться в зоні обстрілу.
Зараз люди готуються до зими. Минулого року було гірше. Нині ситуація виглядає значно краще: багато-де будівлі відремонтували. Однак як тільки пройде обстріл - все треба починати знову. Деякі люди вважають, що краще поки не ремонтувати свої будинки. Вони просто закладають вікна цеглою, залишаючи зверху невелику шпарину, через яку до будинку потрапляє світло».
Незалежна волонтерська ініціатива з допомоги громадянам Сходу України «Восток SOS»
Офіційно в Україні налічується 1 мільйон 800 тисяч вимушених переселенців. Однак багато людей повертаються до своїх зруйнованих будинків. В одному селищі Золоте-4, розділеному фронтом навпіл, до школи ходить приблизно 70 дітей. У дворі кожного будинку викопані ями, де діти ховаються під час обстрілів. У фронтовій зоні залишаються і ті, хто має в родині лежачих хворих або літніх людей. Чому ці люди не можуть виїхати або повертаються в поселення, де не вщухає стрілянина? Тому, що знайти роботу в іншому місті важко, а на оплату квартири йде більше, ніж біженці заробляють.
«Людям нікуди їхати, а ті хто їдуть, їдуть в нікуди. Зачепитися на новому місці можуть тільки ті, хто має рідних в інших регіонах України, які можуть віддати їм хоча б половину кімнати. Їдуть ті, хто має хоч невеликий шанс отримувати соціальні виплати. Якщо ж цих шансів немає, люди повертаються. Тому що у них є хоч якийсь дах над головою, у них є сусіди, яким вони довіряють і разом з якими можуть вирішувати проблеми. У них є свій город. І нехай цим городом ночами літають кулі, але там можна щось виростити, там можна розводити бджіл і збирати мед. Коли ми їхали звідти, ми купили цей мед, оскільки це єдиний заробіток, який люди можуть мати».
Незалежна волонтерська ініціатива з допомоги громадянам Сходу України «Восток SOS»
Чому правозахисники їздять в прифронтову зону? Потрібно, щоб світ знав про проблеми мирних жителів і змушував український уряд їх вирішувати. Дітей треба вивезти з-під обстрілів, - підкреслює співробітник Української Гельсінської асоціації прав людини Олексій Біда.
«Цих людей потрібно звідти вивезти. Треба дати їм нормальне тимчасове житло: поселити їх в якихось санаторіях, профілакторіях, гуртожитках, поки конфлікт не перейде в мирну фазу, або поки ці люди не почнуть самостійно заробляти собі на життя. Друге завдання, яке терміново необхідно вирішити - це організація життєзабезпечення людей, які залишилися на цих територіях. Треба дати їм доступ до медицини, освіти, інших соціальних послуг. Якщо приїжджаєш до Станиці Луганської і бачиш чергу у півтора кілометра до єдиного в місті банкомату - то розумієш, що там треба встановити принаймні ще один банкомат. Потрібно зробити прості, елементарні речі».
Незалежна волонтерська ініціатива з допомоги громадянам Сходу України «Восток SOS»
Життя мирних жителів по іншу сторону фронту, на територіях, які контролюють проросійські сепаратисти та російські найманці, виглядає ще гірше, - кажуть правозахисники. Люди намагаються впоратися з тими ж самими проблемами: потрощеними будинками і дорогами, відсутністю роботи і медичного обслуговування - але грошей і прав у них ще менше. У швидке закінчення війни правозахисники не вірять.
«Учасником цього конфлікту є Росія. Дивлячись на інші конфлікти, в яких вона брала участь - наприклад, на Північну Осетію або Абхазію, я розумію, що керівництво Росії зацікавлене в тому, щоб зберегти „гарячу точку” на території України і тиснути на цей болючий мозоль при першій необхідності. Якщо цей конфлікт буде вирішено - це буде унікальний випадок», - з сумом констатує Олексій Біда.
Аляксандр Папко/Т.А.