Завершився візит міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського до Білорусі. Під час поїздки у Мінськ Ващиковський зустрівся з Аляксандром Лукашенкою, це перша за довгий час зустріч очільника польської дипломатії з білоруським президентом. Як на даний момент виглядають польсько-білоруські відносини, та чи може Європа схилити Мінськ на свій бік у часи напружених контактів з Москвою – про це говоримо з Вітольдом Юрашем, директором Центру стратегічного аналізу, колишнім charge d'affaires Польщі у Білорусі.
Як виглядають польсько-білоруські відносини на даний момент, яку спадщину залишив по собі уряд Громадянської платформи, який формував польську зовнішню політику протягом 8 років?
- Уряд Громадянської платформи залишив після собе дуже погані відносини з Білоруссю, можливо, найгірші за останні 20 років. Чому так сталося? На мою думку, через гонитву за піаром. З владою у Мінську можна сперечатися, можна з нею боротися, але є одна річ, якої не можна робити щодо диктатури – це персонально атакувати її лідера. А саме це робив колишній міністр Радослав Сікорський. Інша справа, що я, на жаль, не маю великого оптимізму, що відносини з Білоруссю кардинально зміняться найближчим часом.
Право і справедливість обіцяло перегляд східної політики та більш активну позицію у контактах з сусідами. Що кабінет Беати Шидло хоче досягти у контактах з Мінськом?
- У закордонній політиці мета, звісно, є важливою, але ще треба хотіти та вміти втілити її в життя. Натомість польська дипломатія має погану традицію, що її цілі розходяться з ефектами її дій. Ми так гаряче боролися за демократію у Білорусі, що навіть не пам’ятаємо прізвищ тих політиків, які були залучені до цієї боротьби, а Аляксандр Григоравич як був, так і є. Справа польської нацменшини у Білорусі, яку ПіС називає своїм пріоритетом є, звісно, істотною, але ми маємо проблему з оцінкою, які наші цілі є реальними до виконання, а які – марними. На мою думку, польська нацменшина мусить мати права нацменшини, не можна допускати випадків, коли когось у Білорусі переслідують тільки через те, що він є поляком і належить до польських організацій. Натомість якщо йдеться про політичні права, за які ми боремося для поляків у Білорусі, то треба пам’ятати – повноти демократичних прав у Білорусі не мають жодні громадяни, чи вони є поляками, чи ні. Та частина політиків Права і справедливості, яка поділяє ідеали Лєха Качинського, це розуміє. Натомість права фракція партії бачить у Мінську, та й у Києві самі виклики. І хоч ця група не є численною, її голос став сильним.
У середу завершився дводенний робочий візит міністра Ващиковського до Білорусі. Якими будуть його наслідки, чи вдалося очільнику польської дипломатії досягнути чогось, що відкриє нову сторінку у польсько-білоруських відносинах?
- Я маю проблему з цим візитом, бо якщо міністр на початку декларує, що ця поїздка має ознайомлювальний характер, а до того ж неофіційно відомо, що спершу оголошено про візит, а лише потім вирішувалося, чого він має стосуватися, якщо шеф дипломатії на прес-конференції оголошує, що не дійшло до порозуміння у певних питаннях, то важко назвати візит вдалим. Якщо польський міністр заявляє про брак порозуміння, то це лише спрощує працю послу Росії у Мінську, який може вислати депешу – не варто через поляків перейматися. Існує вірогідність, що переговори не вичерпувалися тим, про що пізніше повідомили громадськість. Найкращий метод дипломатії це заповнити дві сторони аркушу: з одного боку пишемо, чого ми хочемо від партнера, з іншої – чим ми можемо поступитися. Ми у Варшаві хочемо, щоб Білорусь була іншою, ніж є зараз, без Лукашенки, а режим у Мінську хоче, аби ми перестали їх демократизувати. Проблема в тому, що Польща, хоч реально нічого не може змінити в Білорусі, ставить на співпрацю з радикальною, а не поміркованою опозицією. Допоки це не зміниться, Мінськ не піде на жодні поступки.
Деякі білоруські політологи вважають, що ЄС, зносячи санкції щодо білоруських урядовців та намагаючись зблизитися с Білоруссю, відмовляється від своїх цінностей, компрометує себе, а й так нічого з Лукашенкою не осягне.
- Я абсолютно не погоджуюся з цією думкою, але розумію, чого так говорять люди, які хочуть демократії у Білорусі. Якщо наша перша мета це демократизація Білорусі, то так, цей режим не є демократичним і не виявляє бажання рухатися у цьому напрямку. Але, як казав Бісмарк, політика починається від мапи. Поряд з Білоруссю є Росія. У зв’язку із цим, для білорусів перше питання це не існування демократичної держави, а існування їхньої держави взагалі. У нашому інтересі, аби Лукашенка мав більше поле для маневру, а не був приречений на повний симбіоз з Росією. Так, це компроміс з совістю, але ЄС на нього наважився, маючи до того підстави.
Але залишається головне питання – чи Польща та ЄС можуть взагалі щось виграти у відносинах з Білоруссю? Бо теза, що Лукашенка не є самостійним правителем, а тільки маріонеткою Росії, має підґрунтя.
- Це дискусія, у якій ми в даний момент не можемо віднайти єдину правильну відповідь. Можна знайти аргументи і на підтвердження тези, що Лукашенка є залежним від Кремля, і що він є самостійним гравцем. Так, Лукашенка у багатьох питаннях залежить від Путіна, але останнім часом дозволяв собі на власні кроки. Альтернативою сьогоднішній ситуації при нашій пасивності може стати тільки ще більша залежність Білорусі від Росії. Це мало б для Польщі негативні наслідки. Так що сьогоднішня картина далека від ідеалу, але й так краща, ніж могла б бути. Лукашенка може остаточно погодитися на розміщення бази російських ВПС у Білорусі. Натомість влада Лукашенки стає слабшою через погіршення економічної ситуації у державі, вона змушена до приватизації державних підприємств, і це добрий шанс для польського капіталу. Те, що сьогодні роль бізнесменів у Білорусі не є значною, не означає, що завтра вона не може збільшитися. Ми можемо мати 10-15% білоруського «торту», бо справа виглядає так, що Росія та ЄС не будуть мати у Мінську 50 на 50, ми будемо мати або мало, або нуль.
Олена Бабакова