2014-й рік позначився найбільшим загострення у відносинах між Росією та Заходом від часів холодної війни. В Україні — у безпосередньому сусідстві Польщі — вибухнув військовий конфлікт. Як ці події змінили позицію Польщі на міжнародній арені?
– 2014-й рік для Польщі нагадував новорічну вечірку: він розпочався із тостів за перемогу українського Євромайдану. Ми бачили у телевізорі, як вільні громадяни відсувають від влади корумпованого диктатора. Дещо пізніше ми бачили нашого міністра закордонних справ у Києві, на чолі групи посередників між Януковичем та лідерами Майдану. Ми тоді відчували, що завдяки нам, полякам, у Києві пролилося менше крові. А закінчили цей рік у стані похмілля, яке, як правило, супроводжує великі вечірки. Росія окупувала частину території України, наші західні союзники придивляються до цього і не поспішають реагувати понад символічні жести. Та й ми у Польщі почали більше вдивлятися у свої, власні проблеми.
Чи можна сказати, що незважаючи на яскраве міжнародне тло, поляки більше уваги звертали на події на місцевому політичному Олімпі?
– Виявилося, що не до кінця так, як би нам хотілося, у Польщі діють демократичні інститути. Це показала справа із виборами до органів місцевого самоврядування, коли майже тиждень знадобився на встановлення результатів і надзвичайною була кількість недійсних бюлетенів. Не до кінця прозорим виявився механізм прийняття рішень щодо функціонування польської держави на міжнародній арені. Це нам показав касетний скандал, пов’язаний з екс-міністром закордонних справ, спікером Сейму Радославом Сікорським. У ставленні поляків до вітчизняної політики теж спостерігається своєрідне похмілля. До речі, стимул до протверезіння теж може прийти з України — якщо українці зможуть провести необхідні реформи і побороти корупцію, це може стати новим стимулом для розвитку для всієї Європи, в тому числі Польщі.
Що з позицією Польщі на міжнародній арені поза українською кризою?
– Польща мусить почати діяти у глобальній політиці в понадрегіональному вимірі. Сьогодні ми бачимо, який вплив на глобалізований світ мають, наприклад, рішення, що їх приймають в Ер-Ріяді. Саудівська Аравія з причин, незалежних від російсько-українського конфлікту, грає на зниження ціни нафти, що безпосередньо впливає на російську політику щодо сусідів. Так, для Польщі пріоритет це найближче сусідство в Європі, але якщо ми хочемо бути результативними у стосунках з Києвом та Москвою — ми мусимо бути присутніми на Близькому Сході, а не тільки у Вашингтоні та Брюсселі. Зараз Польщу не запрошують до столу переговорів щодо врегулювання ситуації в Україні, а це для нас справа життєво важлива. Тому, можу ствердити, у міжнародній політиці наші справи йдуть на мінусі, я б навіть сказав — близько банкрутства. Всі надії на 2015-й рік.
Повернемося до внутрішніх польських справ. У 2014-му у Польщі з’явився новий прем’єр — Ева Копач, новий глава дипломатії — Ґжеґож Схетина. Найвищу євросоюзну посаду отримав Дональд Туск. Соціологічні дослідження показують, що зростає популярність правих партій і падає – лівих. Кому з польських політиків Ви б поставили найвищу оцінку за результативність у минулому році?
– Все залежить від того, чим результативність вимірювати. Напевно, вибір Дональда Туска, нашого колишнього прем’єра, главою Європейської ради, – це та відзнака, яка залишиться в історії. Але це від Туска залежить, чи він завдяки цій посаді здобуде нові впливи, чи зникне з внутрішньої та європейської політичної сцени. Якщо йдеться про 2014-рік, мене вражає якість, а точніше – брак якості польської держави. Мені навіть важко звинуватити у цьому конкретного політика, бо сила держави — це результат спільних зусиль структур та інституцій. Якщо міністр сільського господарства Польщі після оголошення російського ембарго на європейську аграрну продукцію стверджує, що Варшава вже кілька місяців сподівалася на щось таке, то постає питання — чому ж нічого не зробила, аби мінімізувати можливі наслідки. Криза в Україні стала тестом для польського політикуму, з яким наш політичний клас наразі собі не радить. І з цим треба щось робити, якщо Польща не хоче бути банальним буфером між Європою та Євразією. Якщо польські політики не візьмуть на себе відповідальність, наше майбутнє буде вирішуватися в Берліні, Вашингтоні чи Москві, а не у Варшаві.
Ще рік тому одним з найбільш багатообіцяючих польських політиків був Радослав Сікорський. Він навіть міг стати главою євросоюзної дипломатії. Зрештою, його гострі репліки щодо Росії здобували симпатію й в українців. Тепер — спочатку через касетний скандал, потім — через проблеми з розрахунками депутатських витрат — Сікорський знаходиться на межі виключення з кола політичної еліти. Чи польська політика надалі розвиватиметься без Сікорського?
– Це, напевно, ще не кінець політичної кар’єри Сікорського, бо це людина, запрограмована на політику. Сьогодні можна почути розмірковування, що кар’єра обтяжувала Сікорського у його власному політичному середовищі. Сікорський, спочатку міністр, тепер спікер Сейму, є загрозою для інших політиків з партії Громадянська платформа, бо може спробувати взяти більше влади в партійних структурах. Але неприязна атмосфера у партії може тільки прискорити рішення Сікорського розпочати свою політичну кар’єру поза існуючим партійним поділом. Думаю, про Сікорського ми ще почуємо.
Олена Бабакова