Велика політика має вплив на життя не тільки тих людей, які нею безпосередньо займаються. Студент Варшавського університету Константи Ходковський, який навчався за обміном у російському МГІМО, вирішив залишити програму у знак протесту проти російської окупації Криму.
Поляки часто обирають навчання у Лондоні, Парижі, Берліні, а що підштовхнуло Вас обрати студії у Москві, у відомому МГІМО?
– Бажання пізнати Росію зсередини. Я все життя цікавився Східною Європою, тому для мене Росія це натуральний вибір, куди можна поїхати вчитися. Я хотів потрапити саме до МГІМО – університету, пов’язаного з російським МЗС, аби дізнатися, як ця система виглядає зсередини. Мені було цікаво, яку освіту отримують російські політичні та бізнес-еліти, адже вони часто закінчують саме цей виш.
Якими були Ваші очікування, коли Ви збиралися до Москви? В сенсі, чи передбачали Ви, що теперішня політична ситуація якось відіб’ється на навчальному процесі?
– Тут є дві точки зору. Перша: студенти та викладачі МГІМО звикли підкреслювати, що це не університет, де робиться політика, там тільки навчаються майбутні дипломати. Друга: важко повірити у цю нейтральність, адже цей МГІМО міцно пов’язаний з російською закордонною політикою, тому очевидно, що там існує якась політична позиція. Так що я був готовий, що почую там інші думки, ніж чую тут у Польщі, але зрештою саме для цього я туди і їхав. У МГІМО, взагалі, є два типи студентів: молодь з країн пострадянського простору, яка пов’язує з дипломом МГІМО надію на розвиток своєї кар’єри, а є студенти з Заходу, які приїхали ознайомитися з чимось новим. Вони не мусять там бути, не будуть шукати роботу у Росії, звідси інше ставлення до університету. Це також впливає і на оцінки російської закордонної політики.
Чи вдалося дізнатися у МГІМО цю іншу, альтернативну точку зору?
– Там академічний процес виглядає абсолютно інакше, ніж у Польщі. Це радше вище профтехучилище для дипломатів. У Варшавському університеті основа навчання – це дискусія, відповідь на питання «а як на Вашу думку», у МГІМО навіть гуманітарні дисципліни викладалися у математичному стилі формул та констант. Політичні процеси викладалися як алгебраїчні рівняння. Немає представлення інших теорій, різних поглядів. Ніхто нікого не сварить за власну думку, але з іншого боку – ніхто про цю думку й не питає.
Але Ви залишили навчання хіба не через брак дискусії в університетській аудиторії?
– Ні, це був крок у протесті проти того, що Росія почала робити з Україною, особливо проти російської експансії у Криму. У мене багато друзів в Україні, я емоційно дуже пов’язаний з цією державою. Так що для мене це був такий рефлекс совісті, бажання потім почуватися порядною людиною перед своїми друзями та перед Україною.
А наскільки публічною була Ваша відмова продовжити навчання? Ви написали лист на ім’я ректора, якось оголосили про це на своєму курсі?
– Я пішов до відділу, який прийняв мене на навчання – бюро співпраці з закордоном, – і їм сказав, що у зв’язку з такою політичною ситуацією я відмовляюся далі бути студентом МГІМО. Лист ректору я не писав. Ніхто з адміністрації не намагався мене переконати цього не робити, не дискутував зі мною. Для мене ситуація є ясною: у мене є свою думка, у них своя, моєю метою не було переконати їх у своїй правоті. Як це сприйняли колеги? Ті студенти, які пов’язують своє майбутнє з Росією, дуже критично поставилися до мого вчинку, як до цього критично ставилися до моїх поглядів на Майдан. Ті, хто приїхав за обміном, мене підтримали, адже вони не мусять показувати своє захоплення діями російського керівництва.
Ви пішли з університету вже після того, як МГІМО вирішило не продовжувати контракт з професором Андрєєм Зубовим, який написав статтю з порівнянням політики Владіміра Путіна у Криму з анексією Судетів нацистською Німеччиною.
– З цим пов’язана ціла історія. Зубов написав цю статтю, ще коли я вчився у Москві. Була доволі велика група студентів та випускників університету, які підтримали рішення ректорату і висловилися за те, аби МГІМО згорнуло свою «ліберальну політику», коли кожен говорить, що хоче, навіть якщо це йде в розріз з позицією Кремля. МГІМО це не Гайд парк, тут немає місця на презентацію будь-яких поглядів, а тим більше тих, які підривають позицію Путіна. Коли я вже приїхав до Польщі, то прочитав, що була й група студентів, яка збирала підписи на підтримку Зубова, але потім частина людей відкликала свої підписи і прийшла до ректора каятися у своїй поведінці. Ситуація виглядала не дуже приємно.
Поки Ви вчилися у Москві, що професори та студенти казали про ситуацію в Україні, про Польщу?
– Різні речі. Як нема одного типа поляка, так нема одного професора МГІМО. Були ті, хто дуже агресивно ставився до Заходу, Польщі, будь-яких їхніх дій. Я чув думки, що Польща це служниця Заходу, що вона намагається бути більш західною, ніж Франція, що це агент США у Європі. Але були й люди, дуже зацікавлені Польщею. Більш однозначно виглядала ситуація з оцінкою Майдану – анархія, бойовики, рука Америки тощо.
США та ЄС формально засудили анексію Криму, однак реально її проковтнули і хочуть далі продовжувати переговори з Росією. Ті санкції, які були запроваджені, наразі радше не є болючими для російського керівництва.
– Це не проблема, що Захід домовиться з Росією, проблема в тому, що Росії вдається домовитися з Заходом. У Кремлі чудово знають, як діє політична система на Заході, з ким і як можна домовитися. Тому Росія може поводитися на міжнародній арені як хоче, не зважаючи на наслідки. Питання, наскільки Захід буде твердим у захисті інтересів не тільки свого капіталу, а й своїх громадян. Я противник запровадження санкцій проти Росії: вони є нерезультативними, і тільки роблять Захід посміховиськом в очах росіян. Санкції тільки змушують громадян Росії ще більше демонструвати Заходу підтримку своєї влади. Що можна і варто зробити – це надати значну фінансову допомогу Україні, аби вона стала демократичною країною з ринковою економікою. Це якраз для російської влади буде дуже болісним. Ще більш болісним би був вступ України у НАТО – це позбавило б сну російських керівників та не дало б їм зазіхати і на сантиметр української території.
А як Ви ставитеся до ідеї відкликати проведення року Польщі у Росії та року Росії у Польщі у зв’язку з роллю, яку грає Росія в українській кризі?
– Я чув думки, що треба скасувати ці заходи. На мою думку, треба їх принаймні перенести. В контексті останніх міжнародних подій проведення року Польщі у Росії це принаймні непорозуміння. У теперішній ситуації це не буде можливість для поєднання, а радше для розпалення нових конфліктів.
Олена Бабакова