«Ампутація ілюзій», «недоасоціація», – українські медіа доволі скептично коментують підписання Арсенієм Яценюком у Брюсселі так званої політичної частини Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. У Польщі ж на цей крок дивляться оптимістичніше, хоча розуміють розчарування учасників Майдану.
Це мало статися у Вільнюсі наприкінці листопада, а відбулося лише тепер, 21 березня. Україна та ЄС підписали Угоду про асоціацію. За цей час чимало сталося: три місяці стояв Євромайдан, у центрі Києва відбулися криваві сутички, Янукович втік з країни, Росія окупувала Крим, але до влади прийшли політики, які декларують відданість західному вектору розвитку. Але змінилися й деталі підписання. Якщо команді Януковича у 2013-му пропонували на підпис увесь текст угоди, без додаткових протоколів чи винятків, то команда Яценюка була поставлена перед фактом, що підписати все одразу не вийде. На саміті 6 березня лідери ЄС дійшли висновку, що євроспільнота наразі готова лише до прийняття так званої політичної частини асоціації, тобто декларації про спільні цінності для Києва і Брюсселя і зобов’язання української влади реформувати країну в їхньому дусі. Решту розділів – про зону вільної торгівлі, галузі права, які має реформувати Україна, обов’язки ЄС щодо підтримки Києва, планується підписати до 1 листопада. Хоча точного терміну у ЄС ніхто озвучити поки не може.
Чому Європа запропонувала Києву підписати не всю угоду? Розповідає політолог Анджей Шептицький з Варшавського університету:
– Рішення ЄС про швидке підписання Угоди про асоціацію з Україною, а точніше її частини, викликане бажанням підтримати нову українську владу, ну й звісно конфліктом з Росією. Але зважаючи на те, яким чином в Україні відбулися політичні зміни, і побоюючись браку легітимізації в очах міжнародної спільноти, було вирішено підписати зараз лише політичну частину. Взяти на себе обов’язки, які виникають з економічної частини угоди, ЄС планує після президентських виборів в Україні. Угода про асоціацію з Україною це досі один документ. Так, його поділено на дві частини, які набудуть чинності у різному часі. Натомість де-факто Угоду підписано вже сьогодні.
Коли ж набере чинності друга частина? Чи європейці розуміють, що українці розчаровані їхньою нерішучістю підписати асоціацію у повному обсязі? Анджей Шептицький говорить, що у справах української політики Європа є ще більш поділеною, ніж у листопаді минулого року:
– Ми не знаємо, коли конкретно підпишуть другу частину. Українські побоювання щодо опору Євросоюзу є зрозумілими. Я також розумію розчарування, а може навіть роздратування учасників Майдану, що Брюссель не підтримав їх так, як би їм цього хотілося. Але є два нюанси. Ми у Польщі теж колись думали: якщо ми боролися та гинули за свободу, а хтось на Заході – ні, то нам належать певні привілеї та окреме ставлення. Але ЄС зі своїми процедурами є консервативним і не може швидко йти назустріч чиїмсь очікуванням. По-друге, Україна очікувала більш рішучого захисту з боку ЄС в ситуації, коли Росія окупувала Крим. Незначні санкції проти Росії з боку ЄС напевно теж вплинули на те, як песимістично українці оцінюють підписання 21 березня. Українці стільки пережили за останні місяці, що асоціація тепер здається їм чимось другорядним. А тепер ще й вона виявилася з їхньої точки зору «бракованою».
Європейські політики самі підкреслюють, що підписання політичної частини асоціації має радше символічне значення. Польський євродепутат, екс-голова Комісії міжпарламентської співпраці Україна–ЄС Павел Коваль визнає, що наразі це накладатиме більше обов’язків на українську сторону:
– Це підписання означає, що Київ погоджується на проведення низки реформ, в тому числі системи судочинства, охорони прав людини. Україна у ключових галузях наблизить своє право до стандартів ЄС.
Євродепутат, заступник голови комітету міжнародної торгівлі Європарламенту Павел Залєвський наголошує, що окрім символічного значення підписання політичної системи все ж реально відкриває перед Києвом деякі двері:
– Ця політична частина увійде в життя після ратифікації українським парламентом, але реально буде діяти вже після підпису, оскільки стосується політичних зобов’язань між Україною та ЄС. Складніше з економічною частиною, її мають ратифікувати всі країни-члени ЄС. Що важливо у політичній частині: по-перше, уряд України бере на себе певні обов’язки у дотриманні громадянських прав та реалізації європейських стандартів управління, по-друге, таким чином ЄС визнає європейські прагнення українців. У випадку Польщі підписання Угоди про асоціацію було кроком на шляху до приєднання до ЄС. Нехай сьогодні вголос не говорять про членство України в ЄС, однак Рада та Європарламент ствердили, що Угода про асоціацію це не остання сходинка в українській євроінтеграції. ЄС привідкрив двері, і це від України залежить, чи вони повністю відкриються.
Таке оптимістичне ставлення поділяє директор Фонду польсько-української співпраці PAUCI Ян Пєкло:
– Ситуація зараз є іншою, ніж півроку тому. Частина угоди, яка стосується створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, вимагає доопрацювання. Документ, підписаний у п’ятницю, є для ЄС символічним початком фінансування програми реформ в Україні, які дозволять змінити державу. Підписання політичної частини реально означає перспективу членства України в ЄС, хоча про це в Угоді конкретно й не згадується. Згідно з Маастрихтським трактатом, кожна європейська країна, яка відповідає певним критеріям, може стати членом ЄС. І підписання частини угоди у Брюсселі наблизило Україну до цього членства.
Нагадаємо, що у четвер комітет Європарламенту з міжнародної торгівлі проголосував за суттєве зменшення мита для українських експортерів на європейському ринку. Фактично, 98% українських виробників зможуть продавати товари без додаткових мит у ЄС у період з 1 травня по 1 листопада. Рішення вступить у силу після його схвалення Європарламентом у квітні. Як зазначають експерти, якщо Угода про асоціацію передбачає скасування мита і для європейських продуцентів, і для українських, то ця ініціатива ставить українських партнерів у привілейовану позицію і частково компенсує їм пізніше підписання економічної частини асоціаційної угоди.
Олена Бабакова