Яким чином у європейських державах діють законодавчі рішення стосовно розвитку як державної, так і нацменшинних мов. З’ясувати це нам допоможе мовознавець, доктор познанського Університету Адама Міцкевича, засновник і президент Об’єднання регіональних та нацменшинних мов Польщі Томаш Віхеркевич. Він неодноразово коментував виконання різними країнами Європейської хартії регіональних мов – і стосовно теперішнього випадку України наголошує: мовний закон, що його підписав президент Янукович, написаний відповідно до європейських законів.
– Закон, що його прийняли українські депутати, з точки зору захисту регіональних і меншинних мов є майже ідеальним законом, тобто цей закон відповідає духові Європейської хартії мов, також відповідної рамкової конвенції Ради Європи, – говорить він.
Захист регіональних мов і мов нацменшин, що передбачає закон, іде досить далеко. І це, у сфері захисту деяких мов, що знаходяться під загрозою, є досить потрібний закон – вважає Томаш Віхеркевич.
– Мене, як мовознавця, що займається рідкими мовами, тішить те, що в українському законі окремо згадується про кримськотатарську чи караїмську мови, – говорить він.
Ці мови, наголошує дослідник, окрім української держави не захистить жодна інша країна світу – а тому без допомоги й активної політики Києва вони просто приречені на вимирання.
– З іншого боку, є ситуація регіональних мов в Україні, що є державними мовами в країнах-сусідах. Це і угорська, і польська, і румунська – позиції цих мов значно сильніші, ніж стан мов малих народів, бо їхнім захистом і популяризацією займаються держави, де ці мови є офіційними, – говорить він.
І нарешті, абсолютно винятковою є ситуація російської мови в Україні.
– Проте я не хотів би ділити ці ситуації мов нацменшин в Україні – адже в такому випадку варто було б написати окремий закон стосовно польської, російської, чи інших мов. Тому варто задуматися над тим, як мудро розробити мовну політику в кожному регіоні України під згаданий закон, бо він надає досить широкі повноваження, – говорить він.
Отже, від політики областей, а навіть районів – вважає дослідник – залежатиме правильне втілення мовного закону в Україні.
Перед самітом Східного партнерства
Україна пішла задалеко – підкреслює польський мовознавець Томаш Віхеркевич, коментуючи мовний закон, що його саме прийнято над Дніпром. Наголошуючи, що цей проект написано в дусі Європейської хартії мов, дослідник звертає увагу: в Україні, у порівнянні з деякими регіональними, у гіршій позиції знаходиться державна мова, – а тому варто, перш ніж приймати закон про меншинні мови, подбати про політику стосовно державної.
– Потрібні не менші зусилля, – але такі, що не суперечитимуть законові про регіональні мови, – з популяризації й розповсюдження української мови всередині самої України. Як на мене, над Дніпром бракує такої інституції, як-от англійський British Council, німецький Goethe Institut чи іспанський Інститут Сервантеса. Подібний заклад мав би передусім популяризувати українську мову в тих регіонах, де вона не повністю відповідає своєму державному статусові щодо регіональних мов, – говорить він.
Дослідник звертає увагу, Ірландія витратила величезні кошти на фактичне відродження власної мови, але її політика зазнала поразки: ірландська, так і не стала справжнім інструментом комункації ірландців. І хоч не можна абсолютно переносити моделей, зазначає Томаш Віхеркевич, найбільш взірцевою з-поміж європейських моделей співіснування державної й регіональних мов для України є іспанська модель.
– Мовна політика Іспанії – проте не в Каталонії чи Країні басків, а, наприклад стосовно галісійської чи арагонської мов. У районах їхнього розповсюдження регіональна чи державна влада займається популяризацією цих мов, проте головною все ж залишається офіційна, кастильська, – говорить він.
Часом в Україні звертається увага на популяризацію державних мов у балтійських республіках. Томаш Віхеркевич звертає увагу, що країни Балтії не підписали Європейської хартії мов, оголошуючи в 90-ті роки, що пропонована в ній модель – не для них. Мовна політика, особливо Латвії й Естонії, де проживає досить велика російськомовна громада, за словами польського дослідника мало відповідала європейському духові.
– Щойно тепер над Балтією розпочинається дискусія стосовно форми мовної політики цих країн. Латвія та Естонія пройшли той етап, коли вони побоювалися, що більшу частину їхніх громадян складатимуть російськомовні. Нині позиція латиської та естонської мов – стабільна, це офіційні мови Євросоюзу. Сьогодні в Естонії й Латвії, як на мене, ведеться конструктивна політика не тільки стосовно російської мови, й щодо таких малих мов, як виру, сету, лівонська чи латгальська, – говорить він.
Українська мова в жодному випадку не знаходиться під загрозою, наголошує насамкінець Томаш Віхеркевич, – ідеться про її позицію і статус у деяких регіонах.
Ігор Ісаєв