Питання, чи Європейський Союз переживе економічну кризу, непокоїть багатьох експертів не тільки у Брюсселі, Берліні чи Парижі, але й у Варшаві. Грецький уряд не хоче приймати вимог ЄС щодо обмеження державних витрат, британці та чехи відмовилися підписувати фіскальний пакт, не вдається виробити спільну позицію щодо контактів з Росією. Повстає питання: чи ці події це ознаки «початку кінця» ЄС як інтеграційного об’єднання країн Старого Світу, чи тільки «побічний наслідок» пришвидшення інтеграційних процесів, яке відбулося протягом останніх років. Одним словом – що буде з ЄС після економічної кризи? Своїми міркуваннями з цього приводу з нами поділилися Кшиштоф Босак з Республіканської Фундації та Кшиштоф Ішковський з Вищої Школи Суспільної Психології, радник депутату Сейму Януша Палікота.
Як Ви вважаєте, чи реальною є перспектива, що внаслідок кризи закордонна політика ЄС стане більш уніфікованою, і за 10 років в Пекіні чи Вашигтоні будуть працювати не посольства Польщі, Франції чи Кіпру, а одне посольство ЄС? Кшиштоф Босак:
- На мою думку, це перебільшення. Допоки ЄС не є державним організмом, країни-учасники будуть проводити власну політику. Так, зараз існує європейська дипломатія, але вона є тільки доповненням до дипломатії окремих країн. Не виключено, що зовнішні політики ЄС та окремих країн будуть між собою конкурувати, але так було завжди.
Інший погляд має Кшиштоф Ішковський:
- А я думаю, що це цілком вірогідна перспектива. Не тільки тому, що за 10-15 років ЄС може бути ще більш зінтегрованим об’єднанням, але й тому, що теперешня економічна криза змушує всі європейські держави зменшувати витрати на публічну адміністрацію. Утримувати одне посольство це ж набагато дешевше, ніж 27 окремих. До того ж, уніфікація бюджетної політики ЄС під час кризи певно впелине й на уніфікацію закордонної політики.
Чи в умовах непевного майбутнього ЄС Польщі варто бути більш незалежною в проведенні східної політики, тобто в контактах з країнами Східного Партнерства? Обидва експерти погодилися з важливістю східного вектора в закордонній політиці Польщі, проте по різному оцінили реальний вплив Варшави на євросоюзну дипломатію:
- Польща проводить, проводила і буде проводити незалежну східну політику, адже ми є державою, яка межує з країнами поза ЄС. З цими країнами у нас динамічний прикордонний рух, економічні контакти, врешті-решт спільні проблеми. Тому в Брюсселі до нас ніхто не буде мати претензій, що ми маємо свою лінію контактів зі Східною Європою. Натомість ми б хотіли, аби наші пріорітети східної політики – збільшення економічної співпраці та забезпечення стабільності в регіоні - стали також пріорітетами політики ЄС.
- Польща завжди сприймала східну політику як свій пріорітет, і хотіла б мати більше впливу на її формування в Брюсселі. Натомість, протягом останніх тижнів ми переконалися, що цей вплив реально не є аж таким великим. Польща втратила здатність впливати на творення східної політики ЄС – подивіться хоча б на перебіг справи можливого бойкоту Євро 2012 в Україні.
Часом можна почути думку, що тепершня ситуація в Україні це результат певної байдужості європейців до того, що відбувалося в Києві після «помаранчевої революції», а актуальна криза в стосунках Україна-ЄС – наслідок відсутності скоординованої політики окремих дежав. Чи це міркування має рацію? Кшиштоф Босак вважає, що однак ні:
- Мені здається, що це не проблема байдужості європейців. Мені здається, що коріння проблеми в українському політичному класі. Після «помаранчевої революції» Європа була відкрита на пришвидшення інтеграції України до ЄС. Цієї відкритості натомість забракло українським політикам, які розпочали подвійну гру з Європою. Ми не маємо права критикувати вибір українських еліт, але можемо показати, які він має наслідки. Жодного розширення ЄС під час кризи звісно не відбудеться, натомість Україна – якщо можу їй щось порадити – має довести до кінця процес підписання Угоди про асоціацію. І тут нам європейцям бракує зацікавленості зі сторони українських політиків.
Кшиштоф Ішковський підкреслив, що одностайність європейців звісно б допомогла Україні, проте не її брак є головною проблемою:
- Я не впевнений, що рішучість європейців би щось змінила. Головним питанням в процесі європейської інтеграції України як зараз, так і вісім років тому є «чи це насправді те, чого хочуть українці?». В Європі досі немає переконання, що міцніші зв’язки з ЄС це те, чого хочуть громадяни України. В Польщі цього переконання також немає, натомість домінує так зване «видавання бажаного за дійсне». Поляки дивляться на українців як на себе 20 років тому, і адже ми 20 років тому дуже хотіли інтегруватися з Європою, то автоматично вважаємо, що і українці цього хочуть. Мені ж однак здається, що це не так просто.
Кшиштоф Босак та Кшиштоф Ішковський виступили на круглому столі «Критично про Європу», який у Варшаві організувала Польська Фундація Роберта Шумана. Їх погляди є тим більш цікаві, адже вони презентують два ідеологічні табори: Кшиштоф Босак не приховує симпатій до польської правиці, а Кшиштоф Ішковський – до лівих. Польща вже вісім років є членом євроспільноти, проте дискусія про її роль в ЄС тільки набирає обертів.
Олена Бабакова