78 років тому, 3 квітня 1940 року, з Козельська до Катині вирушили перші ешелони смерті з польськими військовополоненими. Почався комуністичний воєнний злочин, що відомий під назвою Катинський розстріл. Органи НКВС вбили майже 22 тисячі громадян Польщі, котрих було взято у полон після агресії СРСР на Польщу.
Солдати НКВС вбивали поляків пострілом у потилицю, а тіла ховали у масових могилах у Катині, селищі Мєдноє та Харкові. Страти тривали від квітня до травня 1940 року.
Майже 15 тисяч жертв були в’язнями таборів у Козельську, Осташкові та Старобільську.
В останньому перебував художник та солдат, один з небагатьох, кому вдалося вижити, Юзеф Чапський. У 1961 році на хвилях Радіо Вільна Європа він згадував, як військовополонених вивозили із списками, складеними раніше у Москві.
Підставою для вбивств поляків, як свідчать виявлені у 1990 та 1992 роках документи, було рішення особливої «трійки» НКВС СРСР відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року, підписане Сталіном. Документ містив наказ про вбивство понад 25 тисяч польських військовополонених, яких утримували у таборах та в’язницях в Україні та Білорусі. Польські офіцери, яких вбивали пострілом у потилицю, були елітою довоєнної Польщі.
Злочинців не було засуджено. У 14-річному розслідуванні російської прокуратури, що завершилося у 2004 році, визнано, що вбивства не були злочином геноциду і тому ніхто не постав перед судом.
«Ця ситуація принижує родини вбитих», - сказала декілька років тому Анна Марія Волінська, котра втратила у Катині батька та дядька.
Від листопада 2004 року розслідування у справі Катинського розстрілу проводить Інститут національної пам’яті Польщі. Польські історики вважають, що «катинський злочин» був геноцидом через його ідеологічну мотивацію з класових, а насправді національних причин, та його масовості.
IAR/Т.А.