Операції «Вісла», у рамках якої після війни українське населення примусово переселили з їхніх етнічних територій (Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини) на терени у західній та північній частині польської держави (так звані повернені землі), передували масові насильницькі депортації польських українців до УРСР. Про це у середу, 20 вересня, нагадав проф. Ян Пісулінський, автор першої монографії про ті трагічні події.
Книжка «Переселення українського населення з Польщі до УРСР у 1944-1947 роках», яку цьогоріч випустило видавництво «Libra», є першою науковою монографією на тему тих примусових переселень.
Як сказав проф. Пісулінський під час варшавської дискусії довкола книжки, переселення 1944-1947 років в Україну та потім операція «Вісла» об’єдналися в історичній пам’яті в одну акцію проти українців, хоча це були два різні проекти.
«Одним з першим важливих рішень нав’язаного полякам Сталіном Польського комітету національного визволення (PKWN) було підписання 9 вересня 1944 року з урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки угоди про обмін населенням. Документом була передбачена можливість добровільного виїзду з Польщі усіх осіб української національності. Однак, абсолютна більшість відмовилася добровільно покидати родинні домівки та їхати у невідоме, відбивав бажання робити це також терор підпілля УПА», - сказав Пісулінський.
Він нагадав, що від вересня 1945 року три дивізії Війська Польського почали примусово виселяти українське населення з південно-східних повітів Польщі. Акцію проводили жорстоко - стріляли у тих, хто намагався втекти, били тих, хто опирався та силою вимушували підписувати декларації про переселення.
У цілому з 22 повітів південно-східної Польщі виїхало понад 500 тис. осіб української національності, з яких 250 тис. депортовано силою. Переселенці могли забрати з собою до двох тонн майна. Решта, зокрема їхня нерухомість, перейшла у власність польської держави. Взамін вони мали отримали землю в Україні (від 7 до 15 га), а також позики на загосподарювання.
«Дехто з істориків вважає, що депортації запланувала радянська влада, яка у той період широко використовувала таку практику щодо усіх народів, згадати хоча б про кримських татар або чеченців. Прямих доказів цього ми не маємо. Влада у Варшаві, своєю чергою, прагнула закріпити національно-однорідну державу. Операція з примусової депортації вдаряла в УПА, яку українські села забезпечували харчами і, зрештою, новобранця, якого часто забирали силою», - сказав Пісулінський.
Акція спричинила жах серед української громади. Українці всіляко намагалися переконати владу у своїй вірності їй, наприклад здаючи державі більші, ніж польські села, обов’язкові «контингенти» (податки) збіжжя, або переносячи метричні книги до Римо-католицької церкви, у чому їм неодноразово допомагали місцеві польські священики. Нерідко траплялися випадки, коли польські сусіди допомагали або переховували у себе українські родини. Цілі села втікали у ліси, переховуючись там навіть тижнями, поки територію не покидали підрозділи Війська Польського.
Під час операції часто траплялися випадки грабунків, ґвалтувань та навіть вбивств. Частина солдатів, особливо ті, які походили з Волині або Східної Галичини, сприймали це як помсту за переслідування місцевого польського населення українцями.
Як сказав Пісулінський, доля переселених людей була часто трагічною. Пограбовані, часто протягом багатьох тижнів вони чекали на транспорт, зазвичай без їжі і у жахливих санітарних умовах.
Смертність серед дітей та осіб похилого віку була дуже високою. Подорож в Україну тривала багато тижнів. На місці переселенці часто мусили протягом багатьох місяців спати у сараях, очікуваної землі їм не давали, натомість включали до колгоспів.
Під час проведення всієї операції було переселено, в результаті, за офіційними даними, 122 тис. 450 родин (480 тис. 305 осіб). У кордонах польської держави залишилося приблизно 200 тис. осіб української національності. Більшість потім була примусово депортована у рамках операції «Вісла» на «повернуті землі».
«Переселення – це трагедія тисяч українських родин, яких жорстоко вигнано з їхніх домівок. До нині вони негативно впливають на польсько-українські відносини. Нині їх можна оцінювати як приклад використання тогочасною польською владою засади колективної відповідальності. Більшість переселених тільки в останні роки, через майже півстоліття, змогла знову відвідати рідні землі», - нагадав проф. Пісулінський.
PAP/Т.А.