Наївно очікувати, що Україна зміниться протягом кількох років. Ми не дивимося на процес змін у цій країні через польські окуляри, - каже Польському пресовому агентству (PAP) доктор Павел Коваль з Інституту політичних досліджень Польської академії наук, підсумовуючи дослідницький проект «Три революції».
«Три революції» - це міжнародний дослідницький проект, присвячений аналізу українських маніфестацій і протестів трьох останніх десятиліть: Революції на граніті, Помаранчевої революції та Революції гідності. Підсумуванням проекту був дводенний симпозіум «Три революції – портрети України», що у вівторок і в середу тривав у Європейському Колеґіумі Натолін у Варшаві.
Три українські революції – це не точки на часовій осі, а чергові етапи процесу змін, що тривають у цій країні, - вважає співкерівник проекту доктор Павел Коваль. На його думку, в Україні трансформація триває значно довше за польську, бо це значно складніший процес. Коваль підкреслив, що тут ідеться про об’єднання країни, розділеної на сім, а може й на вісім регіонів, що відрізняються один від одного, зокрема, своїми політичними традиціями. «Україна також значно більш релігійно, мовно та етнічно різноманітна, ніж Польща. Це все призводить до того, що викликом є не лише системна трансформація, але і об’єднання держави», - розповів він Польському пресовому агентству.
«Після Євромайдану з’явилося очікування, що Україна зміниться за два-три роки. Це, однак, дуже наївно. Треба приготуватися до довшого процесу», - підкреслив він. На його думку, поляки, «дивлячись на Україну через польські окуляри», очікували швидких реформ. Проте, як зазначає дослідник, Польща не мала проблем із внутрішніми поділами в країні. «Ми повинні, радше, дивитися на об’єднання Італії або Німеччини. Це були процеси, що тривали десятки років. Так буде і з Україною», - заявив він.
У своїй трансформації українці мають зіткнутися зі складнішими питаннями, ніж ті, що мусили вирішувати поляки. За його словами, проблемами, що в такому масштабі ніколи не були відомими у Польщі, є: корупція, олігархізація державного життя, або тиск з боку Росії. Дослідник додав, що зовнішня підтримка змін в Україні набагато слабша за ту, що її отримала Польща. Проте, там глибоко вкорінені радянські традиції. «Беручи все це до уваги, треба сказати, що спроможність до мобілізації українського суспільства є дивовижною», - сказав Павел Коваль.
Дослідник захищав здобутки українських протестів 2013-2014 років. «Всупереч частій критиці, результат останньої революції не такий і поганий. Відбулося чимало безповоротних змін», - вважає він. Згідно з його оцінкою, цілком імовірно, що протягом найближчих років вже не буде потреби в зміні українських політичних еліт за допомогою вуличних протестів, бо Україна увійде на шлях змін унаслідок еволюції, а не революції.
Революції останніх трьох десятиліть – це також вінець формування політичної нації, - вважає Коваль. Величезне значення тут має чітке визначення супротивника, котрим є Росія. «Можна сказати, що президент Росії Владімір Путін, парадоксально, стає засновником сучасної України, оскільки завдяки його політиці українці проти когось мобілізуються, а це натуральний спосіб формування народів», - сказав політолог, згадуючи про конфлікт у східній Україні, починаючи з анексії Криму в 2014 році.
PAP/А.М.