75 років тому радянська влада розпочала депортацію поляків на Схід.
10 лютого 1940 року НКВС вигнав з домівок та силою загнав у потяги близько 155 тисяч поляків з так званих Східних кресів.
Перша хвиля депортацій охопила родини державних чиновників, суддів, поліцейських, лісників, військових та власників земель.
Операція розпочалася вранці, на 40-градусному морозі. Люди не розуміли, що відбувається, їх застали раптово, а самі вони мали дуже мало часу, аби зібрати речі, говорить Анета Гоффман з фонду «Креси історії». Близько 4–5 години ранку у двері почали вламуватися. Людей вигнали з домів, потім на санях їх довозили до залізничних станцій.
Дорога у жахливих умовах тривала кілька тижнів, додає Гоффман. У вагонах без обігрівання, бо пічки хоча й були, але не було дров, як і гарячої води та їжі – цього також часто бракувало.
Тисячі засланих поляків тяжко працювали на вирубках лісу або ж в шахтах в Сибіру. За ними наглядало НКВС, люди жили в таборах, говорить Анета Гоффман. Жили також у невеликих поселеннях, оточені колючим дротом, також під наглядом службовців НКВС. Часто хворіли, а тяжка праця, відсутність лікарів та кліматичні умови, були причиною високої смертності.
Совєти провели чотири масові депортації, після лютневої, чергові відбулися у квітні, червні і рік пізніше, знову у червні 1941 року. Загалом, до Сибіру і Казахстану було вивезено, за різними даними, від 800 тисяч до 1,3 мільйона осіб. Тільки декому вдалося повернутися до Польщі. Люди гинули від хвороб, голоду та виснаження.
IAR/Т.А.