Для польсько-українського поєднання необхідні знання – наголошують історики, які беруть участь у науковій конференції «Волинський злочин – історія, пам’ять та освіта» у Президентському палаці у Варшаві. Радник польського президента Томаш Наленч відзначив, що найгіршим у галузі польсько-українських контактів є незнання.
– Власне, це не стільки історія пам’яті, як історія непам’яті. Сьогодні пересічний поляк та пересічний українець насправді знає про ці події небагато, і це передусім є проблемою, з якою нам треба змірятися. Адже саме ця непам’ять є для нас спільним ворогом у використанні історії на благо нинішніх та майбутніх відносин, – сказав Томаш Наленч.
Проте, оскільки у Польщі Волинську трагедію досліджують уже багато років, і навіть складні проблеми минулого присутні у суспільній свідомості, то в Україні є проблемою маргіналізація історичних досліджень. Це дуже ускладнює процес порозуміння – пояснює український історик Андрій Портнов.
– Коли Україна здобула незалежність 1991 року, зіткнулася з величезною проблемою, як взагалі розповідати свою історію, не тільки воєнного періоду. Стало ясно, що насправді всі теми, крім Волинських подій – також знищення євреїв та інші – деякою мірою поглинули актуальні політичні й суспільні дебати, – сказав Андрій Портнов.
Пам’ять про Волинську трагедію розділює поляків та українців, але правда про неї – одна, – погодилися учасники конференції. У другій частині дебатів польські та українські історики обговорюють, між іншим, причини волинського конфлікту та число жертв. Організатором дводенної зустрічі, приуроченої 70-річчю трагічних подій, є польський Інститут національної пам’яті. Почесним патроном конференції став президент Польщі Броніслав Коморовський.
Волинська трагедія – це масові вбивства поляків, здійснені протягом 1943–1944 років, зокрема, Українською повстанською армією на території колишнього Волинського воєводства, а також Львівщини, Тернопільщини і Станіславщини міжвоєнної Польщі. Ці події переважна частина польських істориків називає геноцидом польського народу, а українських – обопільним конфліктом або війною. За підрахунками польських дослідників, під час цієї трагедії загинуло близько 100 тисяч поляків, до 15 тисяч українців, а також представники інших національностей. У 2009 році польський Сейм визнав вбивства на Волині трагедією, що мала «характер етнічної чистки» та «ознаки геноциду». У резолюції, прийнятій 20 червня 2013 року, польський Сенат вжив окреслення «етнічна чистка, що мала ознаки геноциду».
Н.Б./IAR