Logo Polskiego Radia
Print

«Для багатьох поляків Чорнобиль асоціюється зі смаком розчину Люґоля»

PR dla Zagranicy
Anton Marchynskyi 09.05.2019 17:00
  • U_0510 WYDARZENIA.mp3
Розмовляємо з Маріушом Пшондаком, міським екскурсоводом у Варшаві та співзасновником клубокав’ярні KEN54
wikimedia - Diana Markosian - D. Markosian: One Day in the Life of Chernobyl, VOA News, photo gallery / Public domain

26 квітня минуло 33 роки від катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції. Чим вона була для України – відомо. Та як її бачили тоді і як згадують сьогодні іноземці, зокрема поляки?

Нагодою дізнатися про це для мене стала присвячена Чорнобилю лекція варшавського міського екскурсовода Маріуша Пшондака, яка нещодавно відбулася у клубокав’ярні KEN54, після чого я розпитав його про захоплення цією тематикою. Маріуш каже, що завжди мріяв побувати у Прип’яті і декілька років тому його мрія здійснилася:

- Це, насправді, пов’язано із певною галуззю туризму. Вона має свою назву – це так званий урбекс. Він полягає у подорожі слідами покинутих, закритих, недоступних об’єктів. Це різноманітні фабрики, промислові підприємства, покинуті військової об’єкти. І не приховую, що віддавна цей вид туризму мене якось приваблював, цікавив. Я чимало таких об’єктів бачив і в Польщі, у Варшаві, і за кордоном – у Німеччині та навіть на Шпіцберґені. Але постійно думав про Прип’ять, Чорнобиль, які можна назвати Меккою урбексу – це найвідоміше і найбажаніше місце, аби його побачити.

- Та чи воно так просто доступне, а передусім для іноземців? Бо, напевно, з тим, аби потрапити туди українцеві, є менше проблем?

- Напевно, менше. Хоч, звісно, я не знаю точно, як українці туди потрапляють. Якщо ж ідеться про іноземців, то теж досить просто – це місце легкодоступне. Поїздки не можна організувати самостійно, а треба записатися на одну з екскурсій, яких надзвичайно багато – такою діяльністю займається дуже багато фірм. Отже, можна навіть через інтернет записатися, купити такий тур. Треба подати всі свої дані, номер паспорта, і вже фірма, що цим займається, отримає всі дозволи. Треба тільки прийти на місце зустрічі. У нашому випадку це був центр Києва, Майдан. Там ми сіли у автобус, а організатори вже мали дозволи і список всіх туристів, після чого без жодних проблеми ми в’їхали до Зони.

- Проте, так розумію, ти вирушив до Чорнобиля не лише тому, що це була, як ти сказав, Мекка такого роду туризму, але й тому, що цією темою ти цікавився раніше, зібравши чимало відповідної інформації…

- Так, звісно. По-перше, як я кажу, всі такі недоступні, покинути місця діють на мою уяву. Я дуже люблю їх відвідувати, не керуючись жодною ідеологією. Просто, ці місця неймовірно фотогенічні – вони мають свою чарівність і ауру загадковості. Але, безперечно, у випадку Чорнобиля, Прип’яті і Зони величезну роль відіграє також історія. Отже, опинившись у тому місці і усвідомлюючи, пам’ятаючи, що там сталося, яка це була катастрофа і як вона могла змінити долю Європи, наскільки вона була важливою, особливо цим переймаєшся та відчуваєш як мурашки пробігають по спині.

- Що широкий загал у Польщі пам’ятає, та чи взагалі пам’ятає, про Чорнобиль? Що про це знає? Чи, як і в усьому світі, щодо цієї теми панують міфи? Питаю, бо я сам мав враження, що це вже навіть забута тема, аж доки не прийшов на твою лекцію про Чорнобиль, де серед слухачів не було де й яблуку впасти. Отже, інтерес існує?

- Безперечно. Але ти ще запитав про те, що люди пам’ятають. Отже, моє покоління і всі, насправді, зводять це до жарту і згадують розчин Люґоля. Фактично, всі діти у Польщі до 18 чи 17 років мусили цей розчин протягом двох або трьох днів після катастрофи випити. І це всі ми пам’ятаємо.

- А що це таке?

- Розчин Люґоля – це розчин йоду. Йшлося про те, що у Польщі було прийнято рішення, аби обмежити засвоєння організмом, а саме щитовидною залозою, радіоактивного ізотопу йоду. Саме тому ті, від кого це залежало, вирішили давати цей розчин дітям, аби запобігти засвоєнню радіоактивного ізотопу йоду. І ми, тобто поляки, були єдиними в Європі, хто прийняв таке рішення. Початково, це було лише 11 воєводств на сході і півночі, але швидко було прийнято рішення, аби акцію поширити на всю країну. Тому всі діти до 17 років, 18,5 млн поляків, розчин Люґоля повинні були прийняти.

- Кажуть, що це було перше суверенне рішення влади ПНР всупереч запевненням Радянського Союзу.

- Так-так, справді ми вперше їм протиставилися. Радянський Союз переконував, що нічого не сталося. Але тут влада дійшла висновку, що щось, однак, сталося і треба захистити суспільство. Сьогодні, щоправда, коли я читаю коментарі, заяви тих людей, котрі тоді приймали рішення, то бачу, що вони кажуть: якби тоді ми мали ту інформацію, що її маємо сьогодні, то цього розчину б не призначали – не було такої потреби. Але тоді вони про це не знали, отже розпочали відповідну профілактичну акцію. Тому у великої частини поляків Чорнобиль асоціюється зі смаком розчину Люґоля. А якщо хтось старший за нас – людей, народжених у 70-х чи 80-х роках, то також пам’ятає трохи пропаганду, коли попри все у пресі і на телебаченні намагалися обмежити розповсюдження інформації, не казали повної правди. А отже люди домислювали до цього власні історії: якщо інформації небагато, значить щось приховують. А якщо приховують, то, значить, існує дуже велика небезпека, а там сталося щось дуже серйозне. Свій вплив, звісно, мали також повідомлення, що надходили з Заходу. Західна преса дуже багато писала на цю тему і навіть просто перебільшувала. Бували статті, в яких писали про різних мутантів, гігантських тварин, які у тій Зоні живуть. Отже, люди, знаючи небагато або не маючи до інформації доступу, домислювали собі якісь дивні, а часом і хворі картинки. Чорнобиль обріс багатьма міфами. А найбільшим з них, шалено небезпечним, був міф про те, що унаслідок Чорнобиля померли або захворіли на онкологічні захворювання мільйони людей.

- Чи ці міфи відходять у минуле, чи, однак, вони присутні у пам’яті, сьогодні вже часто навіть не маючи явного зв’язку із Чорнобилем?

- На мою думку, вони постійно присутні. Просто лише ті, хто хоче, хто цим цікавиться, досліджує тему, читає найновіші звіти лікарів та інших науковців, котрі детально пояснюють, що аж настільки небезпечним Чорнобиль не був, що аж стількох тисяч жертв не було, що рівень захворюваності на рак не зріс, а показник мутацій у суспільстві також не змінився, отже такі люди це перевіряють, читають, піддають сумнівам. Але багато хто досі живе тим міфом, що Чорнобиль був найбільшою або однією з найбільших техногенних катастроф ХХ століття. Проте, якщо ми порівняємо статистики, то побачимо, що Чорнобиль знаходиться десь у кінці: було дуже багато інших катастроф – у Франції, Китаї, Сполучених Штатах та, звісно, найвідоміша катастрофа в Індії у 84 році, коли гинули десятки тисяч людей. Але про це ніхто не говорить. Всі про це забули й лише думають про Чорнобиль.

Антон Марчинський

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти