Народний університет художніх ремесел у Волі-Сенковій це унікальна школа у Польщі — єдина у країні, де можна здобути таку рідкісну в наш час професію як майстер соломоплетіння, мережива, бісерної біжутерії та ще багато інших. Знаходиться вона у селі Воля-Сенкова, що за 20 кілометрів від повітового міста Сянік у Підкарпатському воєводстві. І в якому, до речі, народився Адам Дідур — всесвітньовідомий співак І половини ХХ сторіччя, соліст медіоланської Ла Скали, нью-йоркської Метрополітан опера, а після війни — перший директор Сілезької державної опери в м. Битом. Школа, про яку нині розповімо, була створена у сусідній місцевості, вже після смерті співака, і в колах майстрів та любителів не тільки народного мистецтва, а ще більше — серед її випускників, вона має статус легендарної. З іншого боку, сама ця місцевість вже стала таким собі підкарпатський арт-селом...
Про історію цього закладу і його поточний навчальний рік розкажуть дві його випускниці, а нині — педагоги та, звісно, активні рукодільниці.
Катижина Зьомек:
— Народний університет художніх ремесел у Волі-Сенковій це школа, яка навчає рукоділля під час дворічних курсів. Основне — ми навчаємо рукоділля за старими техніками виконання. У нас можна вивчити основи традиційного ткацтва, вишивки, виготовлення мережива, лозоплетіння, кераміки, скульптури, вітражу, бісерної біжутерії. На завершення наш курсант готує дипломну роботу, і складає екзамени. Успішно їх склавши, він отримує звання ремісника.
Школа у Волі-Сенковій спирається на ідею народних університетів, традиція яких виникла не у Польщі, а у Скандинавії. Її творцем ще в ХІХ сторіччі був датський пастор Ніколяі Ґрундвіґ. У Польщі його ідеї набули поширення у міжвоєнному періоді.
Марія Кондрат:
— Ідея була такою, щоб люди, які не живуть у великих містах, а в малих селах, мали можливість зустрічатися і разом навчатися чомусь такому, що буде корисним їм у житті. А ще — активізувати сільську громаду, охороняти культурну спадщину, і сприяти розвитку як особистості, так і громадськості. Щоправда, у польських селах віддавна існують так звані Кола сільських господинь, що виконують дещо подібну функцію, але в народних університетах значно сильнішим є освітній компонент.
Народний університету, що нині працює у Волі-Сенковій, починав свою діяльність у селі Вздув, і був там створений 1959 року. Там університет знаходився у великому палаці, який після війни влада Народної Польщі націоналізувала, тобто конфіскувала у власників, і передала у користування селянам. Оскільки Народному університету було дуже важко утримати велику будівлю, то 2006 року його керівництво вирішило перенести заклад саме до Волі-Сенкової — нині він там орендує приміщення старої початкової школи.
Катижина Зьомек:
— Згодом дещо змінився формат навчання. Колись наш університет працював як денна школа. Ми обидві закінчили саме таку школу. Тоді ж велике значення присвячували педагогіці. Отож, ми мали стати не лише рукодільницями, але й аніматорками культури, вчительками, які передаватимуть свої знання далі, іншим... Тепер навчання має формат курсу, заняття відбуваються щомісяця і тривають чотири дні.
Це змінилося також тому, що зараз навчатися в нашій школі приходять люди, які очікують іншого. Їм насамперед важливий саморозвиток у вільний від роботи час. Дехто використовує набуті знання у своїй професійній діяльності — як у випадку вчителів, інструкторів, які працюють у будинках культури. Але й є багато таких людей, які хочуть змінити своє життя. Та й немало таких, які згодом покидають роботу у великій компанії, створюють власну майстерню рукоділля і таким чином вони справді змінюють своє життя.
Учасник школи художнього ремесла у Волі-Сенковій спочатку вивчає усі ремесла, які там викладають... Отож, він має можливість пізнати особливості кожного... І навіть якщо хтось дуже не любить, скажімо, гаптувати, то.... таки змушений цей предмет зарахувати... Але це не відбувається в умовах тиску. Серед випускників є особи, які свою дипломну зробили з вишивки чи мережива. Ознайомлення з повним спектром художніх ремесел дає можливість знайти “своє” ремесло, яке найбільше до вподоби, і яке приносить найбільше задоволення і самовиявлення...
— Ще важливий той момент, що ми навчаємо давніх способів виробництва ремесла, але водночас даємо нашим слухачам свободу творчості. Далі вони працюють, творять самостійно... Таким чином на базі давніх технік виконання предметів рукоділля формується новий сучасний дизайн.
Проте Народний університет художніх ремесел у Волі-Сенковій це не лише освітній заклад. Це також своєрідний культурний центр, де відбуваються ще інші, щоправда, коротші за тривалістю, курси і майстер-класи для дітей і дорослих з таких мало поширених ремесел, як виготовлення батику, вітражів, паперу, натуральної косметики та мила, ювелірних виробів та навіть іконопису. Це також артистичні акції та художні пленери, результати яких — скульптури та інсталяції — прикрашають все село та його околицю... І багато чого іншого...
— До нас приходять також люди, які до того ніколи не цікавилися культурою, а тим більше — культурою давньою чи народною... За два роки навчання вони стають її любителями та знавцями. Причому, культури загалом, не лише в межах своєї вузької спеціальності...
І є ще один результат діяльності школи — село Волю-Сенкову заселяють випускники-містяни... На сьогодні в ньому живе уже 5 сімей випускників. Вони походять з усієї Польщі — з Люблина, Ряшева, Нижньосілезького воєводства... Наша співрозмовниця Катижина Зьомек приїхала з Сілезії. Сама назвала себе блудною дочкою, бо повернулася через декількох років після закінчення навчання.
Галина Леськів