У Варшаві 20 вересня відбулася конференція «Бути мігранткою у Польщі», її організувала «Коаліція Карат» (Karat Coalition), яка займається правами жінок, - говорить організаторка Аґата Максімовська:
- Наша організація вже понад 20 років займається правами жінок. Досі ми зосереджувалися на правах польок, але вже понад два роки маємо програму, адресовану мігрантками та біженкам. На цій конференції ми розмовляли про різні аспекти життя жінок-мігранток у Польщі.
Конференція була поділена на кілька тематичних панелей – «Ситуація мігранток на польському ринку праці», «Виклики материнства та виховання дітей у Польщі», а також – «Інтеграційна політика самоврядних структур».
Місцева влада великою мірою змушена опиратися на державну міграційну політику, - говорить Анна Шадковська з Міського управління Любліна:
- Міграційна політика, тобто правила, на яких іноземці можуть в’їжджати на територію Польщі, є. Але наша держава не має політики стосовно людей, котрі легально перебувають у Польщі. Немає юридичних рамок, підтримки чи підказки, якщо йдеться про включення мігрантів та мігранток у польське суспільство, тобто в суспільство, яке їх приймає.
Досі Польща мала переважно емігрантський досвід, а не іммігрантський, поляки виїжджали на заробітки, а не приймали у себе іноземних працівників, - звертає увагу Анна Ґрудницька з Вроцлавського центру суспільного розвитку:
- Польща вчиться бути країною, яка приймає мігрантів. Для польської влади це нова ситуація, яка сформувалася упродовж останніх п’яти років. У польських вишах – дедалі більше студентів, але викладачі не знають, що таким студентам треба дещо допомогти в акліматизації, порадити. Так само на ринку праці – коли у колективі є іноземці, наприклад, поляки не розуміють, що їм треба трішки допомогти, принаймні на початку. На мою думку, у польському суспільстві повинна бути свідомість присутності мігрантів.
На думку Анни Ґрудницької, українцям, через їхній скромний досвід подорожей, така допомога стала би в пригоді. Натомість кожне місто чи регіон Польщі має свою специфіку, коли говорити про мігрантів. Люблін – це місто студентів, - додає Анна Шадковська:
- У відділі стратегії та обслуговування інвесторів при Міському управлінні Любліна маємо експертку, яка займається саме закордонними студентами та студентками. До речі, це випускниця одного з наших університетів, мігрантка з України. Вона координує співпрацю міського управління з дев’ятьома вишами, які діють у Любліні. Коли ж говорити про потреби закордонних студенток та студентів в конектсті їх інтеграції, то, на моє переконання, важливо, щоб вони мали змогу включатися у різноманітні проекти, разом з польськими студентами.
Найактивнішим не потрібна жодна пітримка – вони самі вигадують проекти і їх реалізують. Наприклад, це ініціатива молоденької студентки з України – психологічний проект, адресований мігрантам у перші місяці перебування у Польщі. Адже початковий період після переїзду до іншої країни – досить важкий, тому наша студентка вигадала «День доброго самопочуття». Він полягає у тому, що мігранти зустрічаються і розмовляють, як впоратися з хандрою.
Одне з питань, яке порушили учасниці конференції – це потреби мігранток та мігрантів. Найчастіше місцеві організації, які займаються інтеграцією мігрантів, дізнаються про ці потреби безпосередньо від мігрантів. Натомість на комплексні міграційні дослідження мало котре місто може собі дозволити. Тим часом, у Познані при Університеті імені Адама Міцкевича працює науковий осередок, який займається дослідженнями мігрантів. Говорить Анна Сьвятненко з Migrant info point, який діє при фундації Центр міграційних досліджень у Познані:
- Гадаю, що в масштабі країни ми є винятком. Ми досліджуємо ситуацію мігрантів з позиції осередку допомоги мігрантам (Migrant info point), до якого вони приходять – тому знаємо про нагальні їхні потреби. Але завдяки тому, що маємо можливість наукового дослідження міграційних процесів, можемо теж запланувати інтеграційні програми у довготерміновій перспективі.
Насправді, основною потребою кожного іноземця, який мешкає у Польщі, є легалізація перебування та праці. Тому усі, так звані м’які дії чи проекти, відходять на другий план – поки людина не врегулює свого статусу, вона не знає, чи залишиться у Польщі, чи буде змушена виїхати. Отже, більшість питань, з якими ми зустрічаємося, стосуються допомоги в цьому процесі легалізації перебування і праці.
Олександра Запольська, голова фонду «Зустріч» з Кракова, звертає увагу – щоби міські структури могли допомагати мігрантам, вони повинні знати про їхнє життя та потреби. А для цього потрібен діалог:
- У 2016 році в Кракові прийняли програму «Відкритий Краків» (Otwarty Kraków), в якій написано про відкриття міста на мігрантів, на інші культури та представників інших країн. Торік була створена Інтердисциплінарна група, яка координує консультації, діалог з міськими структурами. Насправді найбільша проблема - це комунікація між (мігрантськими - ред.) організаціями, неформальними групами та державними установами. Такі зустрічі показують, з чим стикаються мігранти у Польщі, у Кракові, а представникам міської влади допомагають сформувати стратегію стосовно мігрантів і підказують на які дії виділяти кошти з міського бюджету.
Учасниці конференції наголошували на тому, що проблеми мігрантів загалом стосуються теж мігранток-жінок у Польщі, але до цього слід додати ще інші проблеми, з якими зазвичай не зустрічаються чоловіки.
Аґата Максімовська, Коаліція «Карат»:
- Безперечно, йдеться про сектори працевлаштування – жінки працюють у дещо інших галузях, ніж чоловіки, тому будь-які порушення права праці стосуються тут жінок. Це одна справа. А друга – дискримінація жінок на роботі. Я маю на увазі те, що жінки заробляють менше, ніж чоловіки на тій самій посаді. Натомість у випадку жінок-мігранток, маємо справу із подвійною дискримінацією – вони заробляють менше, ніж чоловіки і мають гіршу зарплату, ніж громадянки Польщі.
Анна Шадковська, Міське управління Любліна:
- Жінки, з огляду навіть на свою фізіологію, мають більше справ, які треба вирішувати. Я маю на увазі питання медичної опіки, питання доступності контрацепції. Крім цього, сексуальні домагання (на роботі чи у виші) частіше стосуються жінок. Мігрантки ж – з огляду на свій статус – менш захищені у таких ситуаціях. Під час дискусії одна з панелісток звернула увагу на вербальну агресію проти жінок, які «виглядають інакше», тобто мають інший колір шкіри чи одягаються не так, як європейки.
Оксана Литвиненко, фонд «Nie tylko matka Polka» з Торуня:
- Це подвійна дискримінація: і з огляду на стать, і з огляду на походження чи національність. У Польщі часто маємо справу теж з дискримінацією в контексті віри чи атеїзму. А якщо жінка-мігрантка є нетрадиційної орієнтації - це дуже важко. Виходить, що це навіть потрійна дискримінація.
Запрошую послухати звуковий файл передачі
Яна Стемпнєвич