Про Казахстан і процеси, які відбуваються в цій країні говоритимемо з гостем Польського радіо, експертом Осередку східних студій Войцєхом Ґурецьким.
Те, що Казахстан справді змінюється – це вже факт. Держава відроджується, і в цьому процесі неабияке значення має власне повернення до рідної мови. Ви, мандруючи Казахстаном, напевне теж помітили і відчули ці зміни?
В.Ґ: Абсолютно так, це особливо помітно в новій столиці в Астані, у тамтешніх музеях, наприклад, де дуже змінився спосіб розповіді про цю державу, про її минуле і про те, якою ця країна має бути. У старій столиці, в Алмати, це менш помітно, та все таки, влада цієї країни дуже старається, справді докладає багато зусиль, щоб цю «казахскість» просувати, відроджувати. Ось приклад, в Астані є музей президента Нурсултана Назарбаєва, проте він називається музеєм першого президента, щоб власне підкреслили цей вагомий елемент державотворення.
А в яких ще елементах ви бачите це відродження казахстанців?
В.Ґ: Це була дуже русифікована країна. Можливо найбільше русифікована з усіх радянських республік, натомість тепер, у таких містах, як Астана, безумовно частіше ми чуємо казахську мову, ніж російську. Звичайно, казахстанці двомовні, вони спілкуються російською, але їхня мова починає переважати в громадському транспорті, на вулиці, отже, – це доказ, що ця країна, у якісному вимірі змінюється на краще.
І саме, експерти наголошують на тому, що надзвичайно важливе значення з точки зору відродження цієї країни має власне повернення до рідної мови, яку радянська влада насильно викорінювала з життя Казахстану, вона її послідовно нищила, щоб остаточно занапастити відчуття національної ідентичності казахстанців. Втім, ці самі процеси відбувалися фактично в усіх радянських республіках, зокрема, як знаємо, в Україні. Орім цього, казахстанців, які були народом кочівників, радянська влада насильно примушувала до того, щоб вони оселялися на теренах, які були лише частиною території, на якій вони проживали. Отже, можна собі уявити, наскільки трагічною була доля кочівників, котрих примушено відмовитися від їхнього способу життя. Казахстанців, фактично, з дня на день, змусили до того, щоб вони повністю змінили свій підхід до життя і відмовилися від рідної мови. А отже, щоб вижити, казахстанці, принаймі поверхово, примушені були прийняти правила, які їм нав’язувала радянська влада.
В.Ґ: Нині влада Казахстану, президент Нурсултан Назарбаєв докладає зусиль, щоб меншини в цій державі почувалися комфортно, щоб ні в кого не було сумнівів, що це держава казахстанців, але щоб права усіх інших також були гарантовані. Натомість «казахізація» – це такий термін, який одначе ділить громадян на кращу і гіршу категорію. Хоч, щоправда, з іншого боку, росіяни в Казахстані не знають казахської мови, можливо не дуже хочуть вчитися. Звичайно без знання казахської мови можна пережити, бо, наприклад, тамтешній бізнес є російськомовним, але в державних структурах казахська просто необхідна. Отже, процес «казахізації» визначений на багато років, тому важко зрозуміти позицію тих, хто не хоче вивчати казахської мови.
Яка ваша оцінка цього казахського відродження, ви добачаєте позитиви, успіхи?
В.Ґ: Так, добачаю. І думаю, що найбільшим успіхом є те, що оте відродження країни відбувається в умовах миру та внутрішньої стабільності. Коли Казахстан повертав свою незалежність були серйозні побоювання, що може дійти до етнічних сутичок, бо ж у своїй країні казахстанці не були абсолютною більшістю. Слов’янські меншини жили в компактних скупченнях, вони займали дуже великі території, і побоювання, що може дійти до сутичок були повністю обґрунтовані. Цього вдалося уникнути. Казахстанці - це народ дуже прив’язаний до своєї традиції. Що цікаво, вони не відкидають меншин, навпаки, ці меншини, які проживають у Казахстані є важливим елементом країни, вони належать до цієї спільноти. Успіхом можна назвати те, що їм вдалося відкинути радянську спадщину, вони точно, і чітко, вміють назвати все те, що поганого трапилося в період радянщини. З іншого боку, весь цей процес проходить доволі лагідно, так, щоб нікого не образити, нікому не завдати шкоди.
Серед казахстанців змінюється ставлення до історії, і змінюється шана для історії, це може підтвердити споруджений у жіночому таборі «Алжир» пам’ятник. На відміну від інших типових радянських монументів, там поставили довгий мур, на якому вигравірували прізвища кількох сотень ув’язнених, бо йшлося про те, щоб індивідуально вшанувати пам’ять кожної людини. Це абсолютно нова якість.
В.Ґ: Так, це погляд з точки зору окремої людини. Те ж саме маємо в музеї пам’яті жертв політичних репресій Карлага, де ми бачимо окремих в’язнів. У нас не виникає сумнівів, що за табір «Алжир» і за жертви Карлаги відповідає Станін і радянська система.
Не бракує голосів, які відкрито заявляють, що гармонійний процес відродження Казахстану ця країна завдячує своєму президентові Назарбаєву, і такі думки висловлюють люди абсолютно не пов’язані з тамтешньою владою.
В.Ґ: Це видатний політик, цього приховати неможливо. Зазвичай такого типу окреслення викликають якісь сумніви, застереження. Проте, дійсно, його заслуга в тому, що ця країна доволі лагідно проходить через різного роду рифи. Казахстан послідовно розвивається, причому варто нагадати, що Казахстан був місцем заслання, куди Сталін виганяв різні народи, кримських татар, також поляків й інших, тому кількість меншин, які проживають у цій країні – величезна. Отже, Назарбаєв досконало зрозумів, що він не може виконувати надто різких рухів, що він мусить брати до уваги ці національні, етнічні чинники тощо. Але, водночас, що обраний напрям має бути чітким і послідовним.
Чи на ваш погляд казахське відродження супроводжує також інтенсивне відродження ісламу, можливо навіть ісламського радикалізму?
В.Ґ: Відродження ісламської культури – так, натомість влада алегрічно реагує на будь-які нетрадиційні для Центральної Азії течії в ісламі. Навіть інколи складається враження, що це робиться надмірно, натомість на побутовому рівні, іслам у Казахстані помітний, але наприклад, під час п’ятничних молитов немає натовпів перед мечетями.
Питання казахського відродження прокоментував гість Польського радіо, експерт Осередку східних студій Войцєх Ґурецький.
Л.І.