Logo Polskiego Radia
Print

Минуле, теперішнє та майбутнє ЄС

PR dla Zagranicy
Anton Marchynskyi 19.08.2016 16:04
  • U 19_08 MAGAZYN AKT.mp3
«Не можна створити суб’єкту без його ідентичності. Її ж Європа сьогодні не має», - каже доктор Каміль Зайончковський
Wikipedia/CC BY-SA 3.0/Bielde:Lounde_in_Europa.jpg

Голова Європейської ради Дональд Туск на цьому тижні розпочинає низку консультацій з лідерами всіх країн Європейського Союзу перед запланованим на 16 вересня неформальним самітом у Братиславі. Темою є, звісно, наслідки виходу Великої Британії з ЄС, тож у четвер ввечері у німецькій землі Бранденбурґ Дональд Туск зустрівся з канцлером Анґелою Меркель. Також заплановані вже чергові зустрічі.

Саме це стало для нас нагодою не лише поговорити, про майбутнє Європейського Союзу, але й про минуле і теперішнє, які його визначають.

У студії Польського радіо доктор Каміль Зайончковський, Центр європейських досліджень Варшавського університету.

- Питання про наслідки Брекзиту – це також питання про майбутнє Європейського Союзу, ймовірно, без Великої Британії?

- Так, хоч здається, що вихід Великої Британії з Євросоюзу триватиме довше, ніж очікувалося, і ніж цього хотіли б деякі європейські політики та Єврокомісія. Змінюється геополітична та економічна ситуація світу, тож Європейський Союз має заново визначити свої основоположні принципи. Бо нагадаймо слухачам, що коли ЄС було створено у 1992 році, світ виглядав абсолютно інакше, як у Європі, так і поза нею. Тоді існувала ідея, яка функціонує й до сьогодні у науковому середовищі. Відповідно до неї, Євросоюз є нормативною або цивільною супердержавою, civilian power. Що це значить? А те, що ЄС не потребує війська, потужної оборони, оскільки може впливати на світ за допомогою інших знарядь.

- За допомогою дипломатії, економіки?…

- Так-так, за допомогою дипломатії та економіки. І тут ми маємо дві події. 2008 рік був такою першою дуже виразною цезурою. Виявилося, що після 2008 року цей світ не є світом Заходу, але світом позаєвропейським з домінацією ринків, що розвиваються. Це Бразилія, Індія та Китай. Звісно, що ці ринки мають чимало вад. Однак, вони наздоганяють європейські країни та Сполучені штати.

- А цією цезурою, як я розумію, була фінансова криза?

- Так, фінансова криза. І друга цезура – це, звісно 2014 рік. Тоді виявилося, що військовий фактор є важливим. Європа та її лідери у 1992 році вважали, що цей фактор відходить до історії, а це виявилося величезною помилкою. Отже, підсумовуючи, можемо сказати наступне. У 2016 році світ дуже змінився, тож Європа має на це відреагувати. Не вдасться бути так званою цивільною супердержавою, не маючи дійсно спільної оборонної політики та не дбаючи про зовнішні кордони ЄС. Дуже багато і політиків, і теоретиків казало: не можна зберегти якоїсь імперії, якогось міжнародного суб’єкту, якщо не дбати про власні зовнішні кордони. Європейський Союз на разі цього не робив.

- Якщо йдеться про потребу своєрідної переоцінки, то її усвідомили, мабуть, всі європейські політики. Питання лише: в який бік слід прямувати?

- Скажу так: напевно сьогодні немає політичної волі, аби творити ідею так званої супердержави. Цього не хочуть ані політики, ані суспільство. Гадаю, що рішенням, котрого дотримуватимуться політики, буде опрацювання такого компромісу, котрий погоджуватиме ідею міжурядової співпраці з певними елементами спільної політики: там, де можна, - скажуть вони, - ми відмовимося від частини компетенцій. На мою думку, це й надалі стосуватиметься торговельної політики. Натомість, мені важко повірити у те, що європейські лідери згодяться, аби їхня спільна політика, що стосується питань безпеки, була насправді спільною. А, отже, вона радше залишиться на міжурядовому рівні. Натомість, вона має стати ефективнішою. І третє дуже важливе питання: не можна творити сильного суб’єкту без спільного цивілізаційного фундаменту. Коротко кажучи, великою помилкою Європи було те, що у Конституційному трактаті, а пізніше, звісно, у Лісабонському, не було згадано про певні питання, що стосуються, я би це так назвав, ідентичності. Тобто не було показано, що європейське підґрунтя спирається на християнській цивілізації. Я вже тоді казав, що це була велика помилка з боку політиків, оскільки факт, що це було би вписано до трактатів (що Європа має християнське коріння), не значив би, що ми би мусили всім нав’язувати християнську цивілізацію. Бо, як я вже сказав, дбання про зовнішні кордони є першим ключовим фактором. А, по-друге, не можна створити суб’єкту без його ідентичності. Її ж Європа сьогодні не має.

- Ну а якщо би 10 років тому це було зроблено, то як такий пункт у трактаті вплинув би на долю Європи сьогодні?

- Гадаю, що це мало би радше соціологічний, психологічний характер. Але треба було б, однак, показати, що Європа сягає корінням Римської імперії, Греції й пізніше… Адже Європа – це не останні 50 років. Бо ми навчаємо студентів, що європейська ідея виростає з античності та середньовіччя. Вже тоді були видатні дослідники, філософи, котрі говорили про спільну ідею Європи. Адже, це у середньовіччі вона стала майже ідентичною з християнством. Отже, гадаю, що це зміцнило би та дуже міцно підкреслило межі Європи. Бо сьогодні вони розмиті. Дуже часто, наприклад порівнюють Європейський Союз та Люблінську унію. Однак, однією з причин поразки останньої, створеної Польщею та Литвою, була відсутність спільної ідентичності. Люблінська унія розвивалася та розросталася, але врешті виявилося, що спільного знаменника, культури в ній не існує. Про це каже і правиця, і лівиця, оскільки про цю спільну культурну ідентичність вже дуже давно писав і Колаковський, і Бауман – люди, що зовсім не обов’язково мають праві погляди. Помилкою, отже, було те, що суспільству не пояснили, що згадка про християнську цивілізацію не рівнозначна з її насаджуванням. Йшлося лише про те, щоб показати, звідки ми походимо.

PR24/А.М.

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти