Назагал можна тебе почути в ефірі Польського радіо, коли повідомляєш про події в Україні. Нині - ти в іншій ролі - в ролі автора книжки "Україна. Надзвичайні люди, у незвичайні часи". Є таке відоме прокляття стародавніх китайців: "Щоб ти жив в цікаві часи", і можна сказати, що в твоєму випадку - це, в якомусь сенсі щастя, бути в Україні, коли український народ виборює собі свободу. Отже, нині в Україні, дійсно незвичайні часи, а хто ці люди про яких ти пишеш у своїй книзі?
Піотр Поґожельський: Незвичайні люди - це ті, хто брав активну участь у Революції гідності, а нині допомагають армії, а також воюють на фронті. У попередній своїй книжці: "Український борщ" я радше зосереджувався на звичайних українцях, на популярній культурі, на тому, які серіали подобаються українцям, у яких церквах і костелах вони моляться, що українці їдять, що їх веселить. Натомість у цій книзі я намагався описати тих людей, ту суспільну групу, яка так насправді є рушійною силою, яка відповідає за зміни, що відбуваються в державі. Зміни започатковано на Майдані, і вони продовжуються, бо тут в Україні нерідко можна почути, що ця революція ще не завершена, вона весь час триває. А отже, я пишу наприклад про волонтерів, які сьогодні допомагають армії, а раніше допомагали пораненим на Майдані. Нині ці люди піклуються про воїнів, які повертаються з фронту. Відомо, що українська держава не надто багата, тому допомога волонтерів надзвичайно важлива. Те ж саме ми можемо сказати про допомогу армії. Волонтери облаштовують солдатів у нерідко елементарні речі, як спальники, чи уніформи. Ось вони - ці надзвичайні люди.
Який масштаб цього явища, як багато цих надзвичайних людей, і яка кількість тих, кому це неважливо, які тримаються осторонь. По-іншому кажучи - чи цією рушійною силою є меншість чи більшість українського суспільства?
П.П.: Так, дійсно можна сказати, що активною є меншість, яка визначає напрям. Так є в Києві, так є в Західній Україні, але також і далі, на сході країни. Я не кажу про Харків, наприклад, але такі міста, як Полтава, Суми, де дуже відчутний патріотичний настрій, і відчутне бажання захищати свою батьківщину. Справді, важко назвати число активних. Неофіційно говориться, що кількість людей, які нині допомагають армії - зменшується. Війна триває більше року, а отже серед людей вже відчутна втома, а окрім цього, у них просто бракує грошей. Треба брати до уваги той факт, що в між часі, в Україні помітно зросли ціни комунальних послуг, харчових продуктів та інших продуктів першої необхідності, і в людей, елементарно, дедалі менше грошей.
І це ще не кінець зростання цін, бо ж позики, які надаються з Міжнародного валютного фонду, теж призводять до зміни ситуації.
П.П.: Так, проте на щастя, частково ціни у крамницях починають падати. Ми сподіваємося, що процес знецінення гривні призупинений, що ми подолали цю кризу. Був такий момент, коли євро коштувало 40 гривень, тепер курс зберігається на рівні 24-25 гривень, а отже, деякі продукти подешевшали, напевно подешевшав бензин. Але тут не лише питання фінансового виміру, тут справа в тому, що люди перевтомлені, живуть у напрузі з листопада 2013 року, тобто протягом півтора року у державі постійно щось відбувалося - і це дуже відчутно. Навіть, якщо у когось немає рідних на фронті, то там знайомі, або сусіди. А якщо зовсім нікого немає на війні, то і так у ЗМІ ми постійно чуємо повідомлення з фронту. Тут треба підкреслити, що українські ЗМІ переформатувалися, перестали бути «жовтими», навіть телеканал 1+1, який був зразком таблоїдних ЗМІ нині багато уваги приділяє подіям на Сході. Від цієї війни неможливо втекти.
У своїй книжці розповідаєш про те, як дуже змінилася Україна. Отже, як сильно Майдан вплинув на ці зміни, і не йдеться тут лише про цей політичний, але власне суспільний вимір, який вирішив про те, що сьогодні Україна стала вже іншою державою.
П.П.: Так, можна сказати, що це інша держава, проте, це не є держава, про яку мріяли люди під час революції. Зміни відбуваються весь час, можливо, цей процес міг би відбуватися швидше, але його великою мірою сповільнюють політики, які нині опинилися при владі, і опинилися внаслідок цієї революції. Це є проблема. Громадські організації, суспільство, намагаються тиснути на політиків, спонукають їх до дії, а водночас політики відчувають контроль суспільства. У період, коли при владі був Віктор Янукович, третій сектор теж був доволі активним, але влада ніяк не реагувала на цю активність. Нині по-іншому. Якщо у ЗМІ з’являється якесь звинувачення щодо корупційних дій - є продовження в прокуратурі, справа потрапляє до слідчих. І це власне і є дуже велика зміна, такого раніше не було. Помітною є також зміна поведінки політиків, які стали відповідати на запити суспільства.
Ти говориш, що влада стала ближчою до людей. Чи, на твою думку, третій сектор задоволений цими змінами, цього достатньо, чи вважаєш, що може дійти до третього майдану?
П.П.: Представники третього сектора, які увійшли до Верховної Ради та люди, що з ними співпрацюють, вважають, що саме там ми маємо справу з третім майданом, з третім етапом революції. Говориться теж про можливість виникнення суспільних протестів, які пов’язані з погіршенням економічної ситуації. Поки що це окремі протести, які радше підштовхуються опозицією та проросійськими силами. Звичайно, недержавні активісти тримають руку на пульсі, відстежують ситуацію, вони постійно наголошують, що нинішній стан речей їх не задовольняє. Влада про це постійно чує, і намагається змінити свою політику, враховуючи цей тиск. Що стосується суспільних протестів, вони, ймовірно, спалахнуть восени, коли ще більше зростуть ціни комунальних послуг. Тобто таких проблем можна очікувати.
А яка твоя думка з приводу впливів Росії в Україні, чи погоджуєшся з твердженням, що незалежно від того, що далі трапиться над Дніпром - Росія Україну втратила не лише в політичному, але й культурному плані?
П.П.: Твердження про те, що українці й росіяни один народ - дуже українців зачіпає. Дійсно, можна сказати, що українці віддалилися від Росії і нині вийшли на черговий етап будови власної культури, тому що раніше у цій ланці домінувала Росія. Тепер, ми дедалі частіше чуємо, що українці самі мають творити сучасну культуру, і вони дійсно це роблять. Нині справді видно, що процес змін триває, це помітно у ЗМІ, це помітно на прикладі естради, яка раніше була перенасичена російськими виконавцями, тепер, дедалі частіше надається слово українським виконавцям. У мене складається враження, що українці нарешті стали цінувати свої надбання.
Про Україну, українську революцію і зміни, які відбуваються над Дніпром розповідав кореспондент Польського радіо в Києві і автор книжки «Україна. Надзвичайні люди, у незвичайні часи» - Піотр Поґожельський.
Л.І.