1 вересня минає 75-та річниця початку ІІ світової війни. У Польщі вшанування трагічних роковин почалися у місцевості Вєлюнь. Бомбардуванням цього міста 1 вересня 1939 року Німеччина розпочала свою агресію проти Польщі. Перші бомби впали на Вєлюнь о 4:40 ранку.
– Моя неня мене розбудила о четвертій і сказала, що війна. Ми почали втікати далі... Мене поранено. Бо літаки літали так низько... А мого сусіда, єврейського хлопчика, то взагалі вбило, – згадує мешканка Вєлюня.
– 75 років тому Вєлюнь був прикордонним містом. О 4:40 ранку мешканці цього міста були занурені у сон. З цього сну їх вирвала жорстока атака сусідньої до Польщі держави. Як це можливо, що раптово дім став могилою, а сусід – ворогом? – запитує бургомістр міста Вєлюнь Януш Антчак. А голова Союзу комбатантів у Вєлюні Генрик Струзік висловлює глибоку надію, що ця трагедія ніколи не повториться:
– Я пам’ятаю той Вєлюнь, кожен будинок, кожну вуличку, кожен об’єкт. І як думаю про цю річницю, то таке почуття і думка мене гнітить – щоб, не дай Боже, це колись не повторилося!
Спостерігаючи за актуальною ситуацією в Україні важко не зауважити аналогії до подій, що відбувалися у Польщі 75 років тому, – каже історик професор Інституту національної пам’яті Єжи Айслер:
– Анексію Криму сьогодні я б порівняв із анексією Австрії та Чехословаччини разом взятих, поетапно.
Гітлер почав анексією Австрії та Чехословаччини, потім ввів регулярні війська до Польщі, – нагадує професор. Путін ж почав пропагандистською війною і анексією Криму, а тепер веде регулярні військові дії при пасивному спогляданні Європи.
– Коли Сталін був при владі, як відомо, він мав сотні різноманітних титулів і звань: прапорщик миру, великий мовознавець... так про нього писали мас-медіа, так його описувала пропаганда. А з-поміж цих численних визначень було теж таке: «Ленін наших днів». Я б це парафразував на «Путін – це Сталін наших днів». Ці дві чи навіть три тисячі людей, які загинули у боротьбі на сході України... Їх можемо порівняти не з двома-трьома тисячами людей, які загинули 1-го і 2-го вересня 1939 року. Ми їх можемо порівняти з усіма жертвами вересневої кампанії.
Ситуація в Україні нагадує теж війну у В’єтнамі, – додає історик Єжи Айслер.
– Я не хочу порівнювати Східну Україну з В’єтнамом. Але одне тут є спільне: поступове, етапне висилання дедалі численніших російських сил. Пам’ятаємо з В’єтнаму, що там в певний момент перебувало 550 тисяч американських солдатів. Але ми вже не пам’ятаємо, що на початку 60-х років у В’єтнамі були задіяні три тисячі американських радників. Думаю, що три тисячі російських «радників» (в лапках чи без лапок) вже зараз активно діє у Східній Україні. Тож схожість є.
На думку професора Айслера, ситуація в Україні нагадує повернення до типової війни XIX–XX сторіччя, коли воюють, щоб вбивати. «На фронті знову бачимо міномети та гармати – усе виглядає так, якби це була ІІ світова війна», – каже історик. І нагадує про філософію XX століття, згідно з якою діяла Німеччина та Радянський Союз – «хто сильніший, бере все». Як каже, проявом цієї філософії був пакт Рібентроппа-Молотова і таємне порозуміння, завдяки якому Німеччина та Радянська Росія поділили Європу як торт. Завдяки цьому пакту Гітлер запевнив собі спокій на сході, – каже професор Айслер.
І допомогу – додає професор Анджей Пачковський. І нагадує, що альянтські країни – Великобританія та Франція, з якими Польща мала підписині союзи про військову взаємодопомогу у випадку агресії проти одного з підписантів – не виконали своїх зобов’язань.
– Ця поразка, а навіть катастрофа, вже почала замальовуватися. Альянтські країни на Заході не виконали своїх обов’язків – тобто два тижні після початку війни не приступили до наступу. Але до наступу, натомість, приступив Радянський Союз. І в цей момент польська армія перестала відігравати якусь роль на рівні понадлокальному. Після того, як увійшла Червона армія, війну вже неможливо було виграти, а територію вже не можна було відстояти.
Тому цей досвід ІІ світової війни варто пам’ятати сьогодні – каже політолог та історик доктор Славомір Дембський з Інституту Публічних справ.
– Варто подивитися на це з перспективи того, що бачимо сьогодні, у зв’язку з агресією Росії на Україну. Дуже важко переконати європейських політиків та європейські суспільства, що не можна йти на компроміс з імперією, яка намагається зруйнувати європейський порядок. Дипломатичним шляхом до такого компромісу просто не можна дійти.
За різними даними, у ІІ світовій війні загинуло навіть 70 мільйонів людей.