"Під час свого останнього візиту до Києва після бурхливих подій 21-22 січня на Грушевського, я намагався знайти відповідь на дуже важливе сьогодні для українців питання: «Що ще потрібно владі, аби вона прислухалась до людей. Скільки крові повинно ще пролитись та скільки мусить бути ще жертв?» Аби хоча б частково відповісти на нього, я вирішив звернутися за допомогою до людей, які й надалі продовжують свою боротьбу на Майдані.
У Михайлівському соборі цього дня відбувалася поминальна панахида за вбитим під час сутичок на Грушевського Михайлом Жизневським, білорусом, який входив до самооборони Майдану. Тисячі українців, рідних та друзів прийшли на Софіївську площу провести загиблого активіста в останню путь. Своїми думками ділилися мешканці Києва на площі перед собором.
Серед тисяч тих, хто прийшов цього дня востаннє попрощатися з Михайлом, була й українська співачка та одна з найвідоміших та найактивніших учасниць українського протесту Руслана. Ситуацію в країні вона оцінює вже не з політичної, а з прагматичної точки зору. Каже, що виявляється «весь цей час ми жили в країні, влада якої діє суто бандитськими методами».
Кілька годин я провів на барикадах на вулиці Грушевського. Там я спілкувався з хлопцями із самооборони Майдану. Попри лютий мороз віра та сила цих людей надихала. Навколо – чорна від диму земля, покрита льодом. Тут відбувався спротив проти несправедливості. Усюди свічки та фотографії загиблих.
І знову я був вражений неймовірною самоорганізацією людей. Якісь жінки постійно носили гарячий чай та бутерброди, хлопці та чоловіки кололи замерзлий лід, ще інші укріплювали барикади.
Наступним пунктом для мене був Український дім, який напередодні став ще одним зайнятим протестуючими будинком. Тут я розмовляв з Ольгою з Києва, та Ігорем з Тернополя. Ольга каже, що «якщо я не підтримуватиму хлопців на барикадах, то на їхньому місці колись можуть стояти мої діти. Тому іншого вибору, аніж боротьба, для мене зараз немає». У пана Ігоря з 4-ох дітей – на Майдані двоє старших синів. Для нього це протистояння стало «батьківським покликом та обов’язком боротись за майбутнє своїх дітей».
Пані Оксана підтримує протести у Києві, тому що на Майдані також її діти, які в першу чергу хочуть кращого майбутнього для наступного покоління. А пан Василь з Івано-Франківщини вже вдруге вдома залишив дружину і своїх маленьких дітей та поїхав, як сам каже «їх захищати». Якщо першого разу, після побиття «Беркутом» студентів 30 листопада, їхав до столиці з «революційним настроєм», то вже цього разу, після 21 січня — «з бойовим».
Люди на Майдані прагнуть кардинальних змін. Багато-хто підтримує Майдан, бо відчуває загрозу для своїх дітей, для наступних поколінь. Це не страх за себе, це страх жити в країні з вкраденим майбутнім. У голосах Майдану я чув виразну і свідому громадську позицію. Ошукати цих людей влада більше не зможе.
Запрошую послухати повну версію передачі в аудіо-файлі
Тарас Андрухович
Запрошуємо послухати аудіо-запис!