У польських книгарнях з’явилася книжка «Українка». Роман видало видавництво «WAB», а її авторка, Барбара Космовська люб’язно погодилася пояснити Українській службі Польського радіо, чому вона написала цю книжку і якою ж є героїня – українка?
«Українка» починається сценою у потязі, котрий їде з Дрогобича до Варшави ... Чи Ви часто буваєте в Україні?
- Досі я була там тричі... і залишила в Україні своє серце. Поки що я добре знаю тільки Львів... Знаю теж Дрогобич, але трішки по-іншому. Це місто з’являється у моєму романі «Українка». Це місто я пізнавала, дивилася на нього очима Бруно Шульца. Тому теж саме Дрогобич став місцем народження Іванки – героїні моєї книжки. Я хотіла показати, що ми, поляки, маємо по-сусідству надзвичайні скарби. Дрогобич – це місто, скарбниця культури, якою наші народи можуть сміливо ділитися.
Чи під час свої подорожі до Львова Ви теж їхали таким самим потягом, яким їхала головна героїня? З перекупками, метушнею, і надто відвертими розмовами?
- Коли я вперше їхала до Львова, то справді, подорожувала таким потягом. Звичайно, ця сцена у повісті дещо перебільшена. А сучасні потяги вже не виглядають як той з «Українки»... Поїзд, який я описую, про нього я чула з розповідей моїх знайомих... Так колись до Польщі подорожували українці, котрі торгували різними дрібничками, перетинали кордон, щоб купити-продати... Вони так заробляли на життя.
Чи знаєте багато людей з України, котрі повторили шлях головної героїні книжки – Іванки? Українців, котрі приїхали до Польща за кращим життям?
- Я знаю багато осіб, котрі приїхали до Польщі з надією покращити свою фінансову ситуацію. Ви знаєте, для мене така еміграція – це героїчна боротьба за своє життя. Натомість Іванка насправді не існує. Вона складається з багатьох осіб, жінок, з фрагментів історій, про які мені хтось розповів, або про які я прочитала у пресі. (...) Я створила Іванку, щоб вона допомогла нам зрозуміти – ми, українці і поляки, насправді дуже близькі народи. Для мене це було дуже важливо, хоча з Україною мене не пов’язують жодні сімейні зв’язки.
Чи Іванку можна назвати узагальненим портретом українок у Польщі?
- Її можна так назвати, хоча вона дуже стилізована і... якщо говорити відверто, навмисне облагороджена... Іванка, як кожна людина, певно має свої вади, але у своєму романі я про них промовчала. За моїм задумом, Іванка є позитивною, ідеальною, чистою героїнею. Чому? Це було потрібне для ідеї книжки... Я дуже хочу, щоб мої земляки навчилися розуміти і співчувати людям, які живуть поряд, які працюють у нас.
Скажімо кілька слів про Іванку... вона є музикантом...
- Так, це талановита віолончелістка, котра з успіхом могла б робити кар’єру в консерваторії. Але кохання змушує її податися за своїм чоловіком, Миколою, котрий працює у Польщі. Іванка має теж звичайні, жіночі мрії. Вона хоче мати дім, вікна з фіранками, кімнати для музикування і кавоварку... Ціною цих мрій є праця в чужій країні. Іванка – скромна, гарна, тендітна жінка. Іншими словами - це ангел. І такою вона мала бути. Така Іванка потрібна у цьому романі, щоб показати полякам – ми не можемо ставитися до сучасного покоління українців через призму історії, яка стосується наших прадідів... Це вже не є історія Іванки. Вона приїжджає до Польщі, щоб служити у поляків і брати за свою службу гроші... Чи ця праця їй приносить задоволення? І чи вдасться Іванці втілити свою мрію у життя? Цього я говорити не буду.
У романі «Українка» читаємо не тільки про українців, про долю вже згаданої Іванки, але теж чимало дізнаємося про самих поляків і їхнє ставлення до українців... Ось, зокрема, перша полька, у котрої Іванка починає працювати – прибирати дім, говорить про українку «ruska»....
- Так, я хочу показати, що така проблема існує... Чим менш освічені прошарки польського населення – тим менша свідомість, звідки приїхала людина, котра хоча і добре володіє польською, але говорить з якоюсь східною ноткою. Це слово «ruska» означає, що неважливо з якої країни ця людина приїхала, вона прибула зі Сходу. У цьому романі я навмисно звертаюся до стереотипного мислення, зрештою, по обидва боки кордону... Я намагаюся висміяти ці стереотипи, і закликаю, щоб ми не думали одне про одного схематично, стереотипно. Адже наша історія – це вже нова історія. До Польщі приїжджають добре освічені українки, які не конче шукають тут поляка-чоловіка...
... І які не конче приїжджають до Польщі щоб прибирати квартири...
- Так, звичайно. Але якби моя Іванка одразу після консерваторії приїхала до Польщі робити кар’єру, то не було б розповіді про людину, котра завдяки важкій праці будує своє життя, знаходить чимало друзів і показує, якими насправді є сучасні українки. Якби героїнею мого роману була б, наприклад, така симпатична журналістка, як Ви, котра досконало себе у Польщі почуває, то моя книжка не була б книжкою про стереотипи... Адже зло діється з тими людьми, котрі – незважаючи на свою освіту, талант і компетенції – змушені працювати у зовсім іншій ролі...
Чи українські заробітчани схожі на польських трудових мігрантів?
- Полякам добре знані ці епізоди. Вони теж виїжджали за працею до Німеччини, і тепер їдуть за хлібом до Великобританії... Мене лякає тільки те, як швидко ми про це забуваємо. Забуваємо, як до нас ставилися там, за кордоном, як ми страждали... А може саме таке зверхнє ставлення до українських працівників комусь потрібне , щоб вилікувати якісь свої комплекси? Я цього не знаю, адже я – не соціолог. Але я дуже хочу, щоб ми навчилися ставитися і оцінювати людей залежно від того, ким вони є, а не від того, яким потягом вони приїхали...
Є вже відгуки на «Українку»? Ви її презентували на Варшавському Книжковому ярмарку. Чи було зацікавлення серед відвідувачів?
- Ось навіть сьогодні одна з відвідувачок мене запитала – чому Ви пишете такі книжки? Вона була дуже негативно налаштована... «Навіщо ця книжка? - запитала. – Хто буде її читати? Адже і без цього відомо, як то є з українками...» Ви знаєте, навіть у так званому «вишуканому ґроні» діє стереотип українки. Закиди цієї жінки мене заболіли... Я їй відповіла – невже не знайдуться мудрі жінки, котрі захочуть прочитати цю книжку? Які захочуть задуматися над тим, як вони дивляться, ставляться, оцінюють інших? Адже коли ми зрозуміємо як оцінюємо інших, тоді побачимо, як інші оцінюють нас.
Чим відрізняються поляки і українці?
- Цікава справа... Незабаром у Києві відбудеться дискусія, присвячена стереотипному мисленню по обидва боки кордону.. . Я – не спеціалістка у цій галузі.... Але нещодавно я почала аналізувати наукові опрацювання на цю тему... Отже, негативний стереотип українця (як його бачать у Польщі)– це українець-пияк, українець лінивий, котрий не шанує своєї дружини, часом він буває агресивним... А тепер стереотип поляка (як його бачать в Україні) – це поляк-пияк, поляк лінивий, котрий не шанує своєї дружини, часом він буває агресивним... Я так думаю, що коли б ми сіли разом і прочитали, що думаємо одне про одного, то б зрозуміли, що ми – однаковісінькі, брати і сестри.
Запрошую послухати звуковий файл
Яна Стемпнєвич