У Волинській трагедії, за різними оцінками, від рук українських формувань загинуло навіть 60 тисяч поляків, кілька тисяч українців загинуло унаслідок відплатних акцій або нападів польського підпілля.
Важкі «ознаки геноциду»?
Дату конференції, метою якої було показати трагічні події на Волині, вибрано невипадково. Згідно з концепцією польського дослідника, професора Ґжеґожа Мотики, саме на початку лютого 1943 року сотня УПА Григорія Перегіняка знищила польську колонію Паросля-Перша на Сарненщині, що дало початок масовому винищенню польського населення Волині.
Дослідники з Польщі й України не мають єдності щодо того, як визначити ці події на Волині. Проте ще в липні в 2009 р. польський Сейм прийняв резолюцію, у якій визнав вбивства на Волині трагедією, що мала «характер етнічної чистки» та «ознаки геноциду». Ґжеґож Мотика наголошує: українські дослідники не приймають термін «геноцид»:
– Вони відмовляються від будь-якої глибшої дискусії на цю тему, стверджуючи, що це переважна більшість польських істориків вживає цей термін, керуючись більше політичною позицією, ніж науковою. [Українські дослідники] не звертають уваги на те, що в Польщі навколо цього визначення також триває дискусія, а метою більшості людей, які його вживають, є відповідний опис того, що сталося, з суто моральної точки зору, – каже він.
Нині Інститут національної пам’яті проводить розслідування подій на Волині. Як підкреслював на конференції прокурор Пйотр Зайонц, розслідування вести – дуже важко, однак воно не стоїть на місці.
– Дані про те, що сталося на Волині, досить неповні, а стан історіографії – незадовільний. Ми досі мало знаємо про різні фактори, що впливали на розвиток подій та посилення конфлікту, зокрема, про діяльність совєтського підпілля, про відносини між ОУН–УПА та іншими українськими угрупованнями, що діяли тоді на Волині. Звертається увагу на слабкість української історіографії в цьому питанні. [...] Однак аналіз українських першоджерел не залишає сумнівів, що на початку 1943 року було прийнято рішення про винищення поляків у Західній Україні, – каже він.
«Аналіз документів не дає жодних підстав вважати, що був наказ вищого керівництва українського підпілля про ліквідацію польського населення в Західній Україні. [...] Віднайдені досі матеріали заперечують можливість існування такого документа», – пише в останньому числі видання «Nowa Europa Wschodnia» український історик Володимир В’ятрович.
Коли за історію беруться політики...
Інший український історик, Ігор Ільюшин, одним із перших серед своїх співвітчизників почав дослідження подій на Волині – ще в період совєтської України. У минулому році в інтерв’ю Українській службі Польського радіо він наголошував: ще на початку 90-х років «політики про Волинські події нічого не знали». «Нині про них важко говорити так, як ти думаєш: є тиск політиків, громадської думки, засобів масової інформації, і не тільки польських чи українських, але й західних», – казав він.
– Якщо в Польщі Сейм, тобто найвищий законодавчий орган країни, у 2009 році прийняв постанову, де стверджується, що ОУН-УПА в 1943 році провела масову антипольську акцію мордування населення, яка носила ознаки етнічної чистки та риси геноциду, то після цього будь-якому польському історику важко буде сказати про трагедію щось інше. Розуміння того, що таку характеристику дав один із найвищих органів країни, здійснюватиме тиск навіть на свідомість найбільш прискіпливих дослідників, – наголошував І. Ільюшин.
Діалог «без суперечок»
Українських вчених на конференцію в Люблині не запрошено, тому що її мета, як кажуть організатори з тамтешнього відділення Інституту національної пам’яті (ІНП), «представлення точки зору польської історіографії на це питання в опозиції до української історіографії», – підкреслює представник ІНП Маріуш Зайончковський.
– Я не планував запрошувати представників українського боку, тим більше, що це – не наукова, а науково-популярна конференція. Ми прагнемо представити пункти, які заперечуються хоча б у роботах Володимира В’ятровича чи Івана Патриляка. [Якби ми їх запросили], дійшло б до занедбання точок зору, не було б жодної дискусії, почалася б суперечка, – говорить він.
Імена Володимира В’ятровича, а також Ігоря Ільюшина не раз звучали під час люблинської конференції. Наголошувалося, що Володимир В’ятрович вважає – події 1943 року на Волині були частиною ширшої польсько-української війни 1942–47 років. Підкреслює, що причиною масових мордувань поляків на Волині могли бути попередні вбивства українців польськими партизанами на Холмщині. Маріуш Зайончковський відзначає, що питання «хто почав?» дуже важке, однак, на його думку, коли справа доходить до Холмщини:
– Для мене не викликає сумнівів те, що не поляки почали на Люблинщині, а те, що там сталося, було результатом багатьох чинників, зокрема, бачення українського населення як такого, що досить сильно підтримує окупаційну німецьку владу. [...] Хвилі польського терору на Люблинщині в 1942 році не було, як це твердить Володимир В’ятрович, спираючись на документи Українського центрального комітету. Я ці документи бачив і вони це заперечують, – говорить він.
З іншого боку, говорить Томаш Береза з Ряшівського відділення Інституту національної пам’яті: коріння конфлікту можна шукати як з польського, так і з українського боків:
– З одного боку – це помилки в політиці міжвоєнної Польщі, а з іншого – ідеологія Організації українських націоналістів. Напевно також досвід перших років війни, – наголошує він.
Фрагмент книжки Ґ. Мотики "Od rzezi wołyńskiej do akcji Wisła. Konflikt polsko - ukraiński 1943-1947", foto mat. promocyjne
Не дати приводів для політизації
Є чимало позицій, у яких польські й українські дослідники мають схожі думки – наголошує у свою чергу Ігор Ільюшин. За його словами, «ми були в тих самих архівах і досліджували ті ж документи».
– Загалом для польської історіографії не є питанням те, як визначати антипольські дії УПА на Волині. Для української ж історіографії навіть не про це ідеться: ідеться про те, щоб визнати: антипольські дії УПА носили інший характер, ніж антиукраїнські дії Армії крайової в Західній Україні. Більшість українських істориків ставить між цими діями знак рівності, а отже вважає рівнозначною кількість жертв конфлікту. З тим, що все не так, загалом погоджуються польські колеги: і ця теза не є їхньою вигадкою – є документи, звіти, підписані керівниками та виконавчими референтами УПА. Якщо УПА хотіла повністю деполонізувати Волинь і якоюсь мірою Східну Галичину, то польські військові формування не ставили за мету деукраїнізацію території. Теоретично в них навіть не було змоги це здійснити, – казав І. Ільюшин.
Ігор Ільюшин попереджає, що потрібен більш глибокий діалог між дослідниками питання Волині. В іншому випадку, за його словами, тема все більше політизуватиметься.
В останньому номері журналу «Nowa Europa Wschodnia» відбулася запекла дискусія між Ґжеґожем Мотикою і Володимиром В’ятровичем. Польський професор звинувачує українця, що той хоче «захистити УПА від звинувачень в організованих антипольських чистках». Українські дослідник, аналізуючи останні, подібні до люблинської, дискусії у Польщі, у коментарі для нашої редакції ствердив, що польські історики все більше замикаються у своєму колі, беручи «курс на монолог». З прикрістю констатував, що «не обійдеться без третьої сили в цій війні, яка врешті нею скористається, на відміну від поляків чи українців».
Ігор Ісаєв