Лідія Іванюх: Приблизно 2 мільйони поляків потерпають від крайнього убозтва, а 5 мільйонів змагається зі складними умовами життя – такі дані випливають з рапорту «Соціальний діагноз», який підготували експерти Головної Торговельної школи. Людиною вбогою вважається когось, хто на бажаному рівні не є спроможний заспокоїти своїх основних потреб. Але визначення цих потреб – змінюється. Нині екзистенційний мінімум у Польщі - це прибуток на рівні 400 злотих (нецілих 100 євро) в місяць на одну особу.
Безробітність – це не єдиний фактор, який генерує убозтво. Якщо брати до уваги рівень бідності серед осіб, які мають роботу - Польща займає в Європі третє місце. За нами є вже тільки Греція та Румунія.
Від нестатків потерпають у Польщі в основному багатодітні сім’ї та люди літнього віку. Уже родина з однією дитиною, яка має в своєму розпорядженні лише мінімальну заробітну плату – функціонує нижче екзистенційного мінімуму – наголошує Піотр Брода –Висоцький з Інституту праці і соціальних справ.
- Доходи надто низькі, щоб можна було заспокоїти всі основні потреби. Від нестатків потерпають у Польщі не лише працівники з нижчою освітою, але також і випускники вишів, в основному гуманісти - каже експерт.
Тому у Польщі дедалі більше осіб користується допомогою благодійних організацій – інформують Банки харчів. Голова банку харчів SOS у Варшаві, Маґдалєна Краєвська підтверджує, що кількість осіб, які приходять до організації з проханням про підтримку – зросла дуже помітно.
- До наших організацій зголошується дедалі більше осіб, в яких теоретично є робота, які отримують зарплату, які не є соціально ізольовані і реально не змагаються з якоюсь важкою хворобою, але вони не спроможні заспокоїти своїх найосновніших потреб. Якщо вони здійснять усі вкрай необхідні оплати, виявляється, що сім’я не має грошей на прожиток. Тривожить той факт, що дедалі частіше звертаються до нас так звані нормальні родини. Вбачаємо одну закономірність: чим більше дітей в сім’ї, тим складніше вижити. Навіть якщо двоє батьків працює, а в родині троє і більше дітей – такій сім’ї необхідна допомога. Проблема посилюється, якщо хтось у сім’ї захворіє - наголошує Краєвська.
Своєю чергою Дорота Єзєрська з Банку харчів у місті Цєханув стверджує, що парадоксально, у час коли постійно зростає кількість потребуючих, зростає також кількість харчів, які викидаємо на смітник.
- У Польщі 9 мільйонів тонн харчів викидається на смітник. В цьому плані ми займаємо 5 місце в Європі – це немислимо. Викидаємо 9 мільйонів тонн у час, коли маємо в державі 2 мільйони потребуючих. Їжа марнується на кожному етапі – починаючи з нашого холодильника, через виробничу лінію, транспорт, та маркетингові помилки. Якщо б вдалося принаймні частково повернути ці продукти можна було б зменшувати зону убозтва практично без фінансових затрат - говорить Єзєрська.
Хвороба, іноді затяжна – це черговий чинник, який позначається на рівні життя громадян Польщі. Нині 25% пацієнтів, з браку фінансових засобів, примушені відмовлятися від закупівлі необхідних ліків. Особливо це стосується людей літнього віку, тимчасом на певному етапі життя вживання ліків стає невід’ємним елементом існування. Голова Верховної палати фармацевтів Ґжеґож Кухаревич наголошує, що ситуація, в якій пацієнт купує дешевші замінники записаних ліків, чи взагалі - купує ліки виключно на власний розсуд і вибірково – стає стандартною. Це підтверджує одна з клієнток столичної аптеки.
- Кожного місяця я витрачаю 300-400 злотих виключно на самі ліки. У результаті я не спроможна купити, наприклад, черевиків, доношую одяг, який у мене є. Ліки теж купую лише тоді, коли отримаю пенсію, і назагал купую лише частину того, що записав лікар, бо на більше я не можу собі дозволити.
Іншою з груп, яка найбільш наражена на соціальну ізоляцію та убозтво є колишні правопорушники. Велика група із них, після виходу з тюрми, не знаходить способу на подальше життя. Очевидно є спроби повернути цих людей суспільству. Наприклад у місті Сєдльце, що у східній частині країни, відкрито центр суспільно-професійної реадаптації. У цьому осередку, в основному перебувають чоловіки. Протягом року, (бо довше перебувати в осередку не мають права), отримують різні форми допомоги – зокрема психологічну, але також можуть здобути професію, яка на даний час є привабливою для ринку працевлаштування.
Питання, як розв’язати проблему убозтва суспільства, надзвичайно складне, особливо в період, коли весь континент потерпає від хвилі кризи. Відомо, що Польща може розраховувати на гроші з ЄС на реалізацію програми забезпечення бідних надлишками виробництва. Представник Агентства сільськогосподарського ринку Войцєх Боґута пояснює, що Євросоюз розділяючи фінансові засоби бере до уваги в першу чергу кількість населення даної країни та рівень ВВП на одного мешканця. За гроші з ЄС Агентство сільськогосподарського ринку скуповує харчові продукти, які згодом потрапляють до найубогіших.
- Закон про соціальну допомогу вказує, що в першу чергу цю допомогу треба направити до безробітних, бездомних, убогих та багатодітних сімей - підкреслює Боґута.
Що цікаво, дедалі частіше європейці користуються так званими мікрокредитами. Свого часу вони були популярними виключно в Азії, нині ситуація змінюється. Очевидно, думки щодо мікрокредитів – поділені. Одні з коментаторів будуть стверджувати, що Мухамад Юнус (це його модель мікрокердитування допомогла подолати бідність десяткам тисяч людей у багатьох країнах світу, включно з розвинутими країнами Заходу. Банк «Ґрамін», який він заснував у Бангладеш у 1970-х роках, дає позички 8 мільйонам людей, переважно бідним жінкам), отже, що Юнус та його банк затягують петлю на шиї позичальника, або чуємо, що це надзвичайно цікава і корисна ініціатива. І напевно у кожному з цих стверджень є доля правди.
У кожному разі, нині, на знак солідарності з тими хто в потребі, розмови про виміри убозтва та його розміри звучать в ефірі всіх громадських радіостанцій, в усіх країнах Євросоюзу, які згуртовані в Європейському мовному союзі.
Лідія Іванюх