За посягання на територіальну цілісність і недоторканість України 19 березня в Ужгороді суд оголосив вирок – три роки позбавлення волі з відтермінуванням виконання вироку на 2 роки – о. Димитрієві Сидору. Останній є найбільш активним діячем Сойму подкарпатських русинов – товариства, що відстоює національну окремішність корінного населення Карпат та вимагає від Києва надання незалежності Закарпатській області. Русинський рух, який в Україні трансформувався в т.зв. «політичне русинство», тобто фінансовану Кремлем діяльність задля руйнування територіальної цілісності України, зародився й розвивалося на американському континенті та в Європі – розповідає викладач Пряшівського університету зі Словаччини, іноземний член Української академії наук, професор Микола Мушинка.
Коли 1992 року Чехословаччина розпалася на дві незалежні держави, вимагати приєднання Закарпаття до цього об’єднання країн стало абсурдним. Але русинський рух набув політичного забарвлення, він перекинувся на сусідні із Закарпаттям країни, де мешкало корінне східнослов’янське населення – тобто Словаччину, Польщу, Угорщину, Румунію, чи на ті території, де мешкали вихідці з Закарпаття – передусім у Сербію та на американський континент. Саме там і народилися теоретичні праці, у яких обґрунтовувалася національна окремішність русинів.
Офіційний Київ не прийняв теорії окремішності русинської нації – передусім тому, що це прямо загрожувало територіальній цілісності України. Таку загрозу не несе ані русинський рух у Словаччині, ані тим більше лемківський – у Польщі. Діячка лемківської громади в Польщі, викладачка Яґеллонського та Педагогічного університетів у Кракові Олена Дуць-Файфер підкреслює: головною метою діяльності Стоваришіня лемків у Польщі є плекання лемківської ідентичності та мови – тобто т.зв. «лемківского языка».
Треба підкреслити, що в Польщі, як і в Словаччині, горяни – попри однакове походження – поділені за національною орієнтацією. Якщо частина називає себе лемками-українцями чи русинами-українцями, то інші вважають себе представниками окремої самобутньої нації. У Польщі, підкреслює Олена Дуць-Файфер, слова «лемко» та «русин» функціонують як синоніми. Натомість на Закарпатті в останні роки розвинувся рух політичних русинів, від якого відтинаються русинські організації з Європи чи з-за океану – каже Микола Мушинка. Неофіційно відомо, що русинський рух фінансується російськими організаціями – саме тому європейські русини намагаються триматися від нього осторонь. Викладач із Пряшева підкреслює, що політичні русини, базуючи свою ідеологію на творах закарпатського діяча Олександра Духновича, повністю виривають його із контексту. Микола Мушинка наголошує, що майже вся інтелігенція з-над Тиси першої половини ХХ століття, не забуваючи про специфіку краю, підкреслювала його єдність із Галичиною та Великою Україною.
Натомість за західною межею України – число людей, що декларують про лемківську чи русинську ідентичність – стрімко зростає. Олена Дуць-Файфер пояснює це подоланням певних стереотипів, нав’язаних комуністичним режимом.
Під час минулорічного перепису в Польщі майже 10 тисяч людей заявили про те, що є лемками, у Словаччині 2011 року русинами себе назвало майже 33,5 тисячі громадян.
Ігор Ісаєв