Logo Polskiego Radia
Print

У Польщі відзначають свято Тіла і крові Господньої

PR dla Zagranicy
Anton Marchynskyi 20.06.2019 07:00
  • Corpus Christi UA.mp3
Розповідаємо про суть, історію та сьогодення відзначення цього свята
Боже тіло в селі Собота, 2005 рікБоже тіло в селі Собота, 2005 рікWikimedia - Krzysztof T. miw, Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported

20 червня Католицька церква відзначає свято Тіла та крові Господньої, яке латиною називається Corpus Christi або ж Corpus Domini, а на берегах Вісли його називають Boże Ciało Це одне з найважливіших католицьких свят, а отже в багатьох країнах воно так чи інакше впливає і на світський ритм життя, зокрема у Польщі. Тут, власне, цей день є загальнодержавним вихідним.

Про що, натомість, ідеться у цьому святі, розповідає домініканець отець Роман Бєлєцький, головний редактор щомісячного часопису «W Drodze»:

- Я гадаю, що ця назва сама себе пояснює. Ми говоримо про урочистість тіла і крові Христа. Це свято з’явилося для того, аби ще більше підкреслити значення, яке у церкві надається Євхаристії. І це все. На початку було саме свято, а процесія з часом до цього приєдналася – її первісно зовсім не було. Натомість передусім ідеться про Євхаристію, про присутність живого Бога. І, як мені здається, саме про віру ідеться.

Проте, аби вірити, треба знати, у що.

- Так, мені здається, що не можна про Бога сказати простіше, аніж що Бог такий, як хліб. Бо, врешті-решт, гостія, яку ми несемо у монстрації, є хлібом. І Бог каже: такий я є.

Цей прекрасний слоган часто повторюється, проте що це значить? Яким є його зміст?

- Сам Ісус пояснює це в Євангелії, кажучи про це у словах встановлення Євхаристії, тобто центрального таїнства для Церкви: «Прийміть, їжте, це тіло Моє», а також, «це кров Моя». І тут, звісно, не йдеться про те, що ми канібали (…). Ми говоримо про те, що споживаємо його життя і його смерть, тобто його спосіб життя, поведінки, жести, його слова. Саме це приховується під поняттям його тіла. Саме про це йдеться.

Певні теологічні основи ми вже упорядкували. Отже, якщо знаємо, чим є сьогоднішнє свято, з’ясуймо його коріння, звідки воно взялося.

Говорить Кшиштоф Ґолембьовський з Католицького інформаційного агентства:

Свято має давнє і нещодавнє коріння. Давнє, бо має понад 7 століть. Натомість, може виникнути питання, чому лише в середині ХІІІ століття воно увійшло до літургічного календаря. І чому раніше, коли віра була, напевно, сильнішою, аніж сьогодні, нікому не прийшла така ідея. На початку було видіння, що мала блаженна Юліанна з Корнійон неподалік міста Льєж. Вона жила в ХІІІ столітті. А оскільки Льєж тоді політично входив до Північної Німеччини з точки зору церковної організації, тогочасний папський легат наказав відзначати це свято в усій провінції. Після цього поступово, протягом XIV століття, воно розійшлося на всю церкву. І, як про це нагадав отець, з часом до цього приєдналися процесії, але не відразу.

Папа Іван XXII 1317 року започаткував цю врочистість. Така історія. Як, натомість, це виглядає в сучасній Польщі? Коли журналісти Третьої програми Польського радіо розпитували на вулицях Варшави перехожих про їхнє відношення до свята, відповіді не були одноголосні – одні його святкують, а інші не сприймають.

Доктор Марія Роґачевська, соціолог з Варшавського університету:

- Визнаю, що мене це не здивувало. І хоча це була дуже маленька вибірка, вона, однак, показала цілком великий розголос між різними підходами. Починаючи з тих, котрі просто живуть традицією, живуть релігією – для них традиція є домом. І вони відносяться до цього малорефлексійно, бо це просто дуже глибоко в них вкорінено. Це просто свято, що належить до цієї пори року, на яке чекають, заради якого треба гарно вдягтися і показатися поруч із сусідками, родиною. У випадку старших пані – це такий підхід до життя традицією. А у випадку молоді присутнє таке собі вигнання з традиції, відчуття відчуження. Вони дивляться на це ззовні. Для них часто це дивний звичай, людям, котрі ходять у процесіях, вони приписують якийсь ритуалізм, але в цьому проявляється лише їхнє власне почуття відчуження у цьому світі. І можна запитати, що стається протягом декількох років, коли після буття дівчинкою, яка повна ентузіазму і заангажування розсипає квіти, вже студентка все це відкидає.

- А отже, що діється? І чи це специфіка сучасності?

- Завжди існує бунт молодості, завжди після таїнства соборування проявляється бунт виходу (з Церкви – ред.). І частина людей, звісно, згодом повертається до віри, в якій їх виховали. Проте, ми спостерігаємо, що вони повертаються з дедалі більшими проблемами, або таких людей повертається щораз менше. Або також вони самостійно шукають нових версій цієї традиції. Колись було так, що вівтарі на процесію Божого тіла ставили сусідські спільноти, і це була спільна праця отців, сусідів, шваґрів, вуйків тощо. Натомість сьогодні, коли люди надзвичайно мобільні і не знають своїх сусідів, дуже зрідка живуть в таких локальних спільнотах. То весь суспільний антураж зникає. А це суспільне свято, ми це робимо разом, разом будуємо вівтарі. Часом парохи, особливо у міських парафіях, не можуть допроситися аби віряни в це ангажувалися. І щораз менше вірян у цьому бере участь. Тому, релігії щораз важче через те, що люди живуть у більш розбитих спільнотах.

PR3/А.М.

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти