Logo Polskiego Radia
Print

Для чого потрібна фелінотерапія?

PR dla Zagranicy
Anton Marchynskyi 17.02.2017 18:15
  • Felinoterapia UA.mp3
Нашою гостею є засновниця Фонду «Razem łatwiej. Zwierzęta przełamują bariery», бехавіористка Марія Габровська
PAP/Wojciech Pacewicz

Давно відомо, що присутність тварин поруч з нами поліпшує якість нашого життя. Вони знімають стрес, допомагають у лікуванні депресії, поліпшують наш фізичний стан. Терапевтичний вплив тварин на людей в своїй праці використовують психологи. Найчастіше у зв’язку з зоотерапією ми згадуємо про собак, коней і дельфінів. Сьогодні, натомість, ми поговоримо про фелінотерапію, тобто терапію за участі котів.

Нашою гостею є засновниця Фонду «Razem łatwiej. Zwierzęta przełamują bariery», бехавіористка Марія Габровська.

- Чим, отже, є фелінотерапія?

- Це певного роду терапія з використанням такої тварини, як кіт, що повинна мати терапевтичний вплив, та проводитися групою кваліфікованих фахівців, тобто передусім терапевтом і особою, котрій цей кіт належить і котра з котом працює. Бо треба підкреслити, що це не кіт є терапевтом, а, власне, ота кваліфікована особа. Тобто кіт є таким знаряддям, що використовується у фелінотерапевтичних заняттях.

- А чи кожного кота можна використати в фелінотерапії?

- Звісно, що ні, бо йдеться про індивідуальні риси, дуже індивідуальні. Як, зрештою, і у випадку пса. Які? Важко сказати. Не буває котів, ідеальних для фелінотерапії. Є виняткові особини, що люблять контакт з людиною, що рвуться на коліна, на руки незалежно від того, чи це власник, чи чужа людина. А є такі, що абсолютно чогось такого не хочуть.

- Тобто такими рисами, що кваліфікують кота до участі в фелінотерапії, є бажання контакту з людиною, так?

- Передусім бажання контакту з людиною, відсутність агресії, бо це підстави. І досить спокійний підхід до нової людини, загалом, до нових викликів. Відкритість у відношенні до світу і бажання його досліджувати. Найчастіше це вже такі коти, що мають більше року, тобто ті, що вже пройшли через етап дозрівання, як статевого, так і психічного.

- А хто вирішує, які коти братимуть участь в терапії?

- Це дуже складне питання, бо у Польщі не існує якихось спеціальних критеріїв щодо того, котрий кіт може працювати, а котрий – ні. Є організації, що формулюють власні стандарти відбору котів для фелінотерапії. І вони дуже різні: в залежності від того, яка це організація. Тому ті люди, що працюють в нашому фонді, здійснюють відбір котів за допомогою відповідних тестів, аби вони могли працювати.

- А ці тести створюються на основі власного досвіду, чи мають якісь інші взірці?

- Найчастіше, на основі власного досвіду. Але насправді, вони взяті зі Сполучених Штатів, у організації «Delta Society», котра першою опрацювала стандарти відбору для терапії як собак, так і котів. І це було використано тут, пристосовано до польських умов. Отже, на основі таких тестів ми відбираємо котів.

- Тобто, якщо хтось хоче, аби його кіт був терапевтом, звертається до вашого фонду, де його тварина проходить такі тести?

- Саме так. Звертається до нас, заповнює спочатку так звану «історію кота». Там є цілий набір питань про те, звідки кіт походить, в яких умовах він живе, чи проявляє якусь стресову поведінку, чи він агресивний, загалом, як цей кіт себе поводить вдома. Після цього проводиться тест в нашому осередку або у місці, визначеному нашим фондом. І цей тест досить простий, адже передусім ми звертаємо увагу на те, чи кіт в новому середовищі не відчуває стресу. І на кожному етапі цього тесту, якщо кіт проявляє будь-які ознаки стресу, ми цю перевірку просто припиняємо з огляду на добре самопочуття тварини.

- А якщо тварина вже пройшла такий тест, то як виглядає її підготовка до праці?

- Сам тест – це ще не все. Такий кіт разом зі своїм власником приходить на зустріч до осередку, в котрому, можливо, він працюватиме, як, наприклад, у фонді «Razem łatwiej», це онкологічний госпіс на вул. Пілєцького, де він проходить п’ятихвилинну перевірку. І тут ми також перевіряємо, як у цих умовах кіт себе веде. А умови дуже непрості, адже там і новий запах, і нові люди, і цілковито нове приміщення. Отже, ми дивимося, як за таких умов кіт функціонує і чи справді тест, який він пройшов раніше, адекватний відносно його поведінки в реальній ситуації.

- Як, отже, виглядає така терапія?

- Якщо йдеться про госпіс, то передусім це безпосередній контакт з твариною. Тобто, ми входимо до палати, вітаємося з пацієнтом, питаємо, чи він сьогодні не проти такого візиту тварини (це дуже важливо, аби дати йому можливість вибору), а якщо так, то кота кладуть йому на ліжко. І після цього безпосередній контакт, тобто паціент просто гладить цього кота. І це все. Натомість цілковито інакше виглядає праця з неповносправними особами, як, наприклад, із дітьми з дитячим церебральним паралічем. Тут вже бере участь терапевт, що має спланований терапевтичний процес. І кіт стає елементом цього процесу, а грубо кажучи – знаряддям у ньому. Якщо дитина лежить, то кота можна покласти або на неї, або поруч. І, звісно в залежності від того, які має фізичні можливості, дитина може такого кота гладити. Але варіанти, в залежності від кожного конкретного випадку, дуже різні. Натомість, якщо йдеться про групові заняття, бо є й такі, то кіт просто є у приміщенні. І вже сама його присутність має бути мотиватором для дій – для розмови, якоїсь взаємодії з ним тощо.

- Коти зменшують стрес хворих, а також мобілізують до того, аби брати участь у реабілітаційних заняттях. А якщо йдеться про госпіси, то для тих осіб, котрі беруть участь у фелінотерапії, найважливіша сама присутність кота?

- У госпісах передусім такі люди чекають на прихід тварини. Так вони мають мотивацію, аби мобілізувати організм і наступного разу, однак, зустрітися з цим котом. І, насправді, це ключовий момент таких зустрічей у госпісах. Тут немає якихось особливих вимог. Важливо лише, щоб цей кіт був, щоб він прийшов.

PR24/А.М.

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти