Знахідка викликає багато емоцій, на кожному кроці чуємо, що «золотий потяг» знаходиться у секретному тунелі, а в потягу, наприкінці Другої світової війни, німці мали вивозити з Вроцлава загарбаний скарб. Здоровий глузд підказує, що це радше не конче скарб, але, так чи інакше, є офіційне підтвердження від віце-президента міста Валбжих на Сілезії, що формально знахідку зголошено, що двоє дослідників – поляк і німець – знають, де знаходиться бронепоїзд і вимагають 10 відсотків від знайденого скарбу.
А гостем нашого ефіру є генеральний консерватор архітектурних пам’яток Піотр Жуховський. Вітаємо вас, скажіть, ще кілька днів тому інформацію про «золотий потяг» ви назвали б вигадкою?
Піотр Жуховський: Може, не кілька днів тому, оскільки інформацію про «золотий потяг» я отримав кілька місяців тому, у березні. Мене повідомили цілком таємно, і я вважав, що так довго, як це можливо, не слід розоголошувати цю справу. Що спершу треба провести всю необхідну процедуру та отримати фізичне підтвердження знахідки. Але все вийшло по-іншому.
Ви шкодуєте, що виникла така ситуація? Цими вихідними у ймовірному місці знаходження золотого потяга зароїлося від всілякого роду дослідників та тих, хто шукає пригод. Дійшло до небезпечної ситуації, бо навіть загорівся ліс. Можливо, краще було б спершу відкопати, віднайти цей легендарний потяг, а щойно згодом повідомляти про його існування?
П.Ж.: Саме так, тепер вже нічого не вдієш, як кажуть – нічого плакати над розлитим молоком. Я, та не тільки я, надзвичайно здивований надзвичайно великим спалахом емоцій. Про потяг говорять по всій Польщі, а також вже навіть за її межами. Всі європейські ЗМІ коментують цю справу. Проте, відомо, що наприкінці Другої світової відбувалися спроби заховати різні речі. Але настільки великого відкриття, такої великої знахідки – ще не було, це нечувана річ. Отже, треба почекати.
Ви сказали, що на 99 відсотків можна підтвердити, що такий потяг існує. Звідкіля оцей один відсоток невпевненості?
П.Ж.: Один відсоток непевності існує завжди, позаяк єдиним доказам буде просто сам потяг, коли ми дістанемося до нього. Є одна абсолютно нова річ, я дуже довго обговорював це питання з моїми чиновниками з департаменту захисту пам’яток, у них надзвичайно великий досвід, коли говорити про зголошення такого типу справ. Дотепер про знахідки інформували люди, вірогідність яких викликала сумніви, або зголошення надходили лише в усній формі, і коли виникало прохання щодо письмового підтвердження – справа затихала. Тут ми маємо офіційне повідомлення про знахідку. Окрім того, вказано місце, де знаходиться потяг. Віце-президент Валбжиха був там, і бачив це місце. Уточнюю – бачив місце, не потяг. Ну і дослідники вимагають десять відсотків вартості. Це конкретна справа, яка запускає всю процедуру. Раніше було проведене георадарне сканування місця, і я його бачив. Там можна розпізнати якийсь силует, щось, що нагадує бронепотяг. Я такі потяги бачив лише на фотографіях.
Чи потяг буде золотим лише тоді, якщо в ньому знайдуть дорогоцінні речі, чи це незвичайна, вартісна знахідка незалежно від того, що там в ньому є?
П.Ж.: Виходячи з того, про що говорили мені історики, які займаються цим періодом і вивчають того типу речі – бронепотяги були такими величезними фургонами, якими перевозилися дуже важливі речі. Я не кажу про дорогоцінні предмети, але, власне, дуже важливі речі. Їх завжди транспортували з супроводом. Отже, якщо в час облоги твердині Вроцлав, єдиним шляхом, яким можна було звідти утекти була залізнична колія, і якщо звідти виїжджає потяг, то, значить, щось вагомого у ньому було.
Говоримо про стометровий бронепотяг, який у травні 1945 року мав вивезти з Вроцлава дорогоцінні камені і предмети, і згодом зник безвісти. Це легенда, чи десь є письмове підтвердження існування такого вантажу?
П.Ж.: Такі речі засекречені, отже, ми ніде не знайдемо письмового підтвердження на такий транспорт. З вуст до вуст передавалася інформація, що солдати СС, які здійснювали нагляд над цим панцирним потягом, ліквідували весь його цивільний екіпаж. Отже, ця таємниця, з плином часу, може перетворитися в легенду. Але в цьому випадку є інформація, що такий потяг виїхав, тільки нікуди не доїхав. Довголітні мешканці Валбжиха підтвердять, що десь, у цій стороні, потяг мав пропасти. Приховати величезний потяг – справа не з простих. Напевно, треба логічно все обміркувати, прийняти відповідні дії з відповідними службами, щоб підтвердити вірогідність, а якщо так станеться, а я в це вірю, тоді намагатися безпечно до нього потрапити.
Ми вже чули і бачили спроби у виконанні різних осіб, які намагалися віднайти цей потяг. По телебаченню можна було спостерігати за картинками, як у пошуках вантажу задіяні були цілі сім’ї з дітьми. Це може бути вкрай небезпечно?
П.Ж.: Я черговий раз попереджую, щоб, дійсно, ніхто на власну руку не намагався розшукувати цього потяга. Ми абсолютно не можемо собі уявити, як виглядає можливе забезпечення цього бронепотяга. Це великий секрет, так, як і великим секретом є вміст цього потяга. Нині, всі наші думки з цього приводу – це просто спекуляції і нічого більше. Я хочу наголосити, що все це відбувалося більше 70-ти років тому, тож там насправді можуть бути дуже-дуже різні речі.
Уже про можливий вміст золотого потяга говорить Світовий конгрес євреїв, свої запити зголошують теж Росія і Німеччина, яка вже дуже критично починає висловлюватися про те, яким чином і в який спосіб Польща повідомляє про знахідку. Отже, запитання – чи Польща буде примушена щось комусь віддавати?
П.Ж.: Аналіз, який на моє прохання підготували наші юристи, доволі однозначно стверджує, що потяг, якщо його віднайдемо, і якщо в ньому будуть якісь предмети, повністю належатиме державі, державній скарбниці. Єдиний виняток, у випадку, коли знайдуться спадкоємці, які документами зможуть підтвердити, що знайдені предмети належать їм. Тут інтерпретація закону – однозначна.
Гостем нашого ефіру був генеральний консерватор архітектурних пам’яток Піотр Жуховський. А до справи золотого потяга – певно, ще будемо повертатися.
Л.І.