Logo Polskiego Radia
Print

Польське радіо взяло участь у Ночі музеїв

PR dla Zagranicy
Anton Marchynskyi 21.05.2019 16:15
  • Noc Muzeów w Pałacu Staszica UA.mp3
У Палаці Сташиця, головному будинку Польської академії наук у Варшаві, окрім заходу Польського радіо, відбулася низка інших подій
PAN informacje © 2019 / https://informacje.pan.pl

Минулої суботи, 18 травня, вже вшістнадцяте у польській столиці відбулася Ніч музеїв. Під час цієї події свої двері для охочих відкрили майже всі варшавські музеї, культурні установи, але теж інші організації, не обов’язково з культурою та історією пов’язані, і зазвичай недоступні в інші дні року (як, наприклад, комендатури поліції або пожежні частини).

Я, однак, вирушив до Палацу Сташиця – головного будинку Польської академії наук у Варшаві, аби відвідати захід, підготований Польським радіо, а також взяти участь в інших подіях.

- Що Польське радіо підготувало сьогодні під час Ночі музеїв як для своїх слухачів, так і для тих, хто зовсім необов’язково слухає його ефіри?

Розповідає Малґожата Баруцька, Редакція документації архівів Польського радіо:

- Ми хочемо підкреслити річниці, які припадають на цей рік, а саме вересень 1939 року, і тут за мить, власне, відбудеться відповідна презентація. Ми нагадаємо те, що діялося в ефірі Польського радіо у перші дні вересня 1939 року. Але також ми хочемо нагадати вже забутих, довоєнних артистів, що працювали у міжвоєнне двадцятиріччя, а також після війни; розповісти про їхні долі після початку війни, про те, якими були ті улюбленці публіки з радіотеатрів. І також ми хочемо розповісти про долю артистів, яких прихистив у себе генерал Владислав Андерс у ІІ Корпусі – вони йшли разом із армією.

- Палац Сташиця, можливо, не є найпопулярнішим пунктом у рамках Ночі музеїв, проте я бачу на заході Архіву Польського радіо натовп бажаючих взяти в ньому участь…

- Гадаю, що це правда. Бо, з одного боку, радіо завжди притягує (людей – ред.). А друга справа така, що ми тут вже декілька років, а конкретно – з 2013 року, і Архів Польської академії наук запрошує нас до Палацу Сташиця. Отже, ми тут намагаємося нагадати, або ж похвалитися і представити наші найцінніші архівні записи. Тому, власне, сьогодні в різних мультимедійних презентаціях ми використовуватимемо ці наші найцінніші архівні скарби.

Проте, тут можна було не лише ознайомитися із важливими для історії Польського радіо записами, але й випробувати свої сили в ролі радіожурналіста:

- Матеуш, можеш собі вибрати. Хочеш вірш, а може серйозний інформаційний текст? Текст? Чудово, мені подобається твоя сміливість. Як падати, то з високого коня. Але нічого не бійся, не буде падіння, все буде чудово. Скільки ти маєш років?... А можеш до мікрофону?

- Дванадцять років.

- Дванадцять років. Ну це вже вік серйозний. Можна зайнятися серйозними повідомленнями. Прочитаєш собі зараз для розігріву? Сміливо!

- В неділю, 4 червня 1989 року, відбувся перший тур виборів до Сейму і Сенату. В них взяли участь 62% тих, хто мав право голосу….

Неподалік Дзеркального залу – Sali Lustrzanej – де відбувалися заходи Польського радіо, зібралося чимало дітлахів. Тут відбуваються майстер-класи з каліграфії:

- Ми маємо куток для дітей, але не тільки, бо також і для дорослих, пов’язаний із каліграфією. У нас є англійські прописи, що є надзвичайно художнім типом каліграфії. Для дітей ми маємо легші рисунки, аби вони могли рисувати рівні лінії, кола. До нас тут дуже великий інтерес. Всі хочуть спробувати писати гусячим пером, патиком, сталевим пером, як у давні часі. А якщо комусь це сподобається, то таке перо ще можна купити в канцелярському магазині. Я особисто також користуюся таким пером, дуже це люблю і заохочую до такого способу писання.

Один з гостей додає:

- А найпрекрасніше, що діти цьому радіють. І вся радість для того, аби навіть не брати участі у Ночі музеїв, але щоби завжди так дітям допомагати – заради їхньої посмішки і радості. І це прекрасно.

Питаю, отже, Ніну - одну з наймолодших учасниць Ночі музеїв у Палаці Сташиця – про те, що їй тут сподобалося:

- Мені сподобалося тут оце перо, оце радіо, і все.

Проте, окрім заходів для шанувальників радіо та для дітей, що пізнають секрети каліграфії, були, так би мовити, і особливо серйозні події. Як, наприклад, присутність колишнього президента Польської академії наук професора Міхала Кляйбера на відкритті присвяченої йому та художникові і режисерові Лєшекові Мондзікові виставки автографів в Архіві Польської академії наук:

Розповідає директорка цього архіву Ганна Краєвська:

- Автографи, як і загалом письмо людини, свідчить про її характер, про те, що вона думає, якою вона є та розповідають про її дії. Кажуть, що коли хтось підписується так, що його розчерк йде угору, то це свідчить про його креативність і позитивне ставлення до життя. А коли має підпис, спрямований униз, то це значить, що у даний момент він знаходиться у дещо депресивній ситуації, можна було б так сказати. Я не знаю, наскільки це правда, але так це оцінюють. Колись, по суті до кінця 20 століття, люди писали листи, і писали їх від руки. Такі листи лишаються, як я би сказала, навіки. Вони показують не лише те, як люди мислили, але й як вони писали. Сьогодні, якщо ми не писатимемо листів, то від нас небагато залишиться. У випадку електронних листів, кажуть, залишиться до 5% з них, й то лише ті, що багаті якоюсь інформацією. Натомість, якщо ви пишете смс-повідомлення, то відразу можу заявити, що від них не залишися нічого. Отже, якщо ви хочете залишитися у пам’яті навіки, пишіть листи. А якщо не хочете писати листів, то принаймні пишіть листівки своїм знайомим, коли подорожуєте світом, але обов’язково від руки. І тоді ми маємо що подивитися, про що говорити і що зберігати в архівах.

Говорить один з двох головних героїв виставки автографу професор Міхал Кляйбер:

- Насправді я маю освіту в галузі точних наук – я закінчив як Політехніку, так і Факультет математики і інформатики Варшавського університету. Але, на ваше щастя, мої зацікавлення протягом останніх років мають дещо інший характер. Коли б я говорив зараз про свої професійні речі, то за хвилину я би, напевно, вас занудив. Проте мої сьогоднішні зацікавлення іншого типу і їх, мабуть, легше зрозуміти та про них розповісти. Саме вони тут задокументовані. Отже, по-перше, вже багато років я думав про те, аби сторіччя відновлення незалежності вшанувати найліпшим чином, і тут лежить результат цих моїх зусиль. Це альбом «Польща. 100 років» («Polska. 100 lat»), і це найпрекрасніший альбом з усіх, що будь-коли були видані. В ньому коротко представлена історія нашої країни за останні сто років, надзвичайно цікаво проілюстрована. І для нього 38 авторів написали короткі есе. (…) А другою моєю пристрастю останніх років з різних причин є європейська проблематика. Це, своєю чергою, задокументовано в моїй книжці «Куди йде Європа?» («Dokąd zmierza Europa?»), в якій мова про те, які перед нами виклики – і, як всі ми знаємо, ці виклики колосальні, та їх варто добре зрозуміти. Та, врешті, третьою моєю пристрастю, що також задокументована ще в одній моїй книжці під назвою «Глобальні загрози як бар’єри для розвитку» («Zagrożenia globalne barierami rozwoju»), є мова про те, які нещастя можуть з нами трапитися у глобальному або континентальному масштабі, та як із ними собі радити.

Антон Марчинський

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти