10 років тому, у ніч з 7 на 8 серпня, вибухла російсько-грузинська війна. У 2008 році Грузія спробувала повернути контроль над бунтівними проросійськими республіками – Абхазією та Південною Осетією. Сепаратистів озброєнням підтримала Москва, пояснюючи це «міркуваннями захисту російського населення». Попри протести на міжнародній арені, Росія напала на Грузію, витіснивши її війська та цивільне населення з окупованих республік. Попри підписану у 2008 році домовленість про призупинення вогню, Москва досі не виконала своїх зобов’язань і не вивела російські війська з окупованих грузинських теренів.
Першопричиною грузинсько-російської війни була так звана Революція троянд 2003 року та бажання Тбілісі вийти зі сфери впливів Росії та інтегруватися із Заходом. Безпосередньому вибуху цього збройного конфлікту передував ряд російських провокацій, Кремль готувався до нападу. Грузини піддалися на провокації. Сама війна вибухнула після спроби повернути столицю Південної Осетії – Цхінвалі, яку від 1990 років Грузія не контролювала. Почалася контратака російських військ. Унаслідок військових дій російська армія вторглася в Грузію, грузинська армія намагалася захищатися, однак без великих шансів. Тільки після реакції Заходу війну вдалося призупинити.
Нині інтеграція із Заходом залишається більш важливою для Грузії, каже Мацєй Фалковський з Фонду міжнародної солідарності:
«Та команда, яка перебуває у владі в Грузії вже протягом декількох років, хоче також у міру конструктивних відносин з Росією, що так чи інакше їй вдається. Все залежить від сфери життя. У суспільній сфері розрив зв’язків з Росією прогресує. Молоде покоління не має нічого спільного з Росією і все більше дивиться на Захід. Водночас грузинська держава продовжує функціонувати. Неспроможності держави не сталося. У 1990 роках цієї держави не було. Потім до влади прийшов президент Міхеїл Саакашвілі. За підтримки Заходу він відбудував державу. Попри те, що владна команда змінилася, нині ця держава досить стабільна. Однак, в економіці великих змін не відбулося. Грузини як були, так залишаються бідними. Без підтримки Заходу Грузії не вдалося би реформувати, наприклад, поліцію і армію. Але найважливіше те, що зміна влади в Грузії відбувається демократично, а країна дотримується правил цивілізованого світу. Це її тримає ближче до Заходу».
Польський експерт вважає, що грузинські реформи йдуть у доброму напрямку, хоча їхнім темпом не можна бути повністю задоволеним. Водночас Мацєй Фалковський закликає теж інакше поглянути на цю ситуацію:
«Говорять тільки про вимоги до таких країн, як Грузія. Натомість, не згадують про перспективи для них. Грузії не обіцяють перспективу вступу до Європейського Союзу. Десь невиразно іноді відлунює можливість інтеграції з НАТО. Проте, жодних конкретних заяв з цього приводу не було. Часто саме це є причиною повільного темпу реформ. Цим країнам кажуть: «реформуйтеся, але поки не будемо розмовляти про те, що далі». І тому постає запитання – скільки років таку державу можна тримати в передсінку Європи і не давати їй жодної перспективи для інтеграції? Такий заморожений стан грузинсько-європейських відносин може призводити до зміни настроїв на проросійські».
За офіційними даними, протягом п’яти днів російсько-грузинської війни у 2008 році загинуло 180 грузинських військових та 224 цивільних. Багато грузинів мусило покинути свої домівки на окупованих Росією теренах.
Грузини не забули і не забудуть про російську агресію в 2008 році, - каже публіцист і кореспондент Польського радіо Мацєй Ястшембський:
«Грузини постійно на першій лінії фронту. Позаяк ситуація в регіонах, які нині контролюють сепаратисти і Росія, не найліпша. Приблизно 130 тисяч грузинів тільки у 2008 році покинуло у цих регіонах усе своє майно і господарства та емігрувало вглиб Грузії, де вони живуть у дуже поганих умовах. Після війни вздовж дороги між Горі та Тбілісі збудовано табори для тисяч біженців. На самій окупаційній лінії досі неспокійно. Ще декілька років тому там стріляли, аби залякати тих, хто хотів вийти на своє поле або ділянку на території Південної Осетії. Натомість протягом останніх двох років почастішали випадки викрадень грузинів. Коли хтось хотів, наприклад, зібрати яблука на своїй землі, його могла затримати сепаратистська міліція, яку підтримують російські солдати, що контролюють це прикордоння. Викрадених везли до Цхінвалі і потім вимагали за них викуп».
Конфлікт між грузинами, абхазами та південними осетинцями вибухнув на початку 1990 років. Абхази та південноосетинці хотіли теж мати свої незалежні держави. Почалися кровопролитні бойові зіткнення. Потім настав порівняний спокій, хоча Грузії не вдалося взяти під контроль ситуацію у своїх провінціях.
У травні 2008 року, коли відбувалися вибори до грузинського парламенту, кореспондент Польського радіо Мацєй Ястшембський був у Грузії. Він пригадує, як за декілька місяців до вибуху російсько-грузинської війни, південноосетинські сепаратисти та росіяни вдавалися до численних провокацій:
«В останні місяці перед серпнем 2008 року на осетино-грузинському кордоні відбувалися дантейські сцени. Уночі – залпи з рушниць та карабінів з боку сепаратистів у напрямку грузинських сіл, грабіжницькі напади, зникнення автівок, тварин; люди, котрі виходили на свої поля або у сади, поверталися побитими. Влада в Тбілісі, а саме Міхеїл Саакашвілі, сказав: „досить, потрібно повернути контроль над Південною Осетією” і віддав наказ про штурм Цхінвалі. Не забуваймо, що там постійно були російські солдати. Ту територію узурпувала Росія, вмовивши собі, що її військові – „миротворці у блакитних шоломах”, а насправді вона підтримувала політику сепаратистської влади в Цхінвалі. З’являється „аргумент” про „захист безпеки російського населення”, який виникає завжди тоді, коли Росія хоче розв’язати якийсь конфлікт і шукає для цього виправдання. Як це теж сталося у 2014 році, коли Москва напала на Україну під приводом „захисту російськомовного населення”».
Унаслідок російсько-грузинської війни 2008 року, з одного боку, Грузія втратила Південну Осетію та Абхазію, а Росія визнала незалежність цих республік. З іншого боку, Росія зазнала поразки, оскільки не змогла захопити решту території Грузії та «вирвати» її зі сфери впливів Заходу. Грузія поволі продовжує свій проєвропейський та проатлантичний шлях.
У перші роки призупинення військового конфлікту економічна ситуація Грузії дуже погіршилася, бюджет країни був майже вичерпаний. Завдяки допомозі Заходу, зокрема Польщі, Литви, Латвії, Естонії, США, грузини досить швидко впоралися з проблемами і почали опрацьовувати документи про інтеграцію з Євросоюзом і НАТО, адаптувати своє законодавство до європейських стандартів. Грузія, завдяки допомозі Заходу та бажанню бути ближчою до Європи, певною мірою відбудувала свій потенціал, який вона мала до вибуху війни. А в останні 3-4 роки Грузія стала дуже популярним туристичним напрямком, завдяки чому поповнюється не тільки державний, але й сімейні бюджети пересічних грузинів.
PR24/Т.А.