«Економічна слабкість Росії проявляється в її агресії на міжнародній арені. Так Кремль відволікає увагу від своїх власних проблем. Агресивна політика Росії, зокрема щодо України, є результатом економічних клопотів Москви», – кажуть польські експерти.
Декілька днів тому відомий американський політолог та Головний виконавчий директор недержавної розвідувально-аналітичної організації Stratfor Джордж Фрідман, коментуючи можливі зміни в Росії, ствердив, що якщо Москва впорається з економічними проблемами країни, то наступником Путіна може стати представник з того самого оточення і він продовжить політику чинного господаря Кремля. Також, на думку експерта, Росії необхідно, щоб ціна на нафту становила 70 доларів за барель, бо при нинішній ціні в 50 доларів за барель вона не може поповнювати бюджет.
На погляд Пйотра Мацьонжека з порталів Defence24 і Energetyka24.pl, говорити про наступника Путіна нині доволі рано, натомість ціни на нафту невдовзі знову підуть вгору.
«Мені здається, що нам доведеться ще трохи потерпіти – попереду ще багато років президентства Путіна. Фрідман має рацію, інтереси Росії не змінюються. Нині важко собі уявити, аби хтось з-поза ґрона друзів і найближчих союзників Путіна став президентом. Проте вважаю, що ціна на нафту у найближчий час поступово піде вгору, можливо, навіть вона становитиме понад 70 доларів за барель. До кінця цього року вартість цієї сировини зберігатиметься на рівні приблизно 60 доларів, але за 2–3 роки, якщо ми говоримо про політичні зміни в Росії, ціни будуть вищими. Про це свідчить аналітична практика. Впродовж останніх десятиліть ціна на нафту постійно змінювалася синусоїдами», – каже він.
Що більш небезпечно – Росія, яка веде нинішню агресивну політику і яка має на це гроші, чи бідна Росія, розірвана соціальними бунтами через економічну ситуацію? Безумовно, – каже Збіґнєв Пісарський з Фонду Пуласького, – занепала Росія – не у спільному інтересі.
«Занепала Росія – непередбачувана, яка анексує терени, її все важче контролювати. Нині маємо справу з ослабленою Росією, а проявом слабкості Росії є її агресія на міжнародній арені. Чим слабша Росія, тим вона агресивніша. Так вона намагається відволікти увагу від власних проблем. Але Росія, охоплена соціальними бунтами – це принаймні шанс на якісь зміни. Нинішня політика Путіна щодо Заходу за останні роки була, м’яко кажучи, недружньою. Еволюційні зміни в Росії можуть бути для нас корисними, а революційні – ні. Однак, малоймовірно, що зміни там можуть початися від низів. Вони можливі тільки на найвищому рівні в результаті суспільного незадоволення», – відзначає він.
Одне напевне – енергетичні ресурси завжди були дуже важливими для Росії, оскільки це не тільки надходження до бюджету, але також, як сама визнала Росія, це частина інструменту її зовнішньої політики. Нині головним проектом, який Росія, за підтримки Німеччини, просуває, є будівництво газопроводу «Північний потік ІІ», який планують завершити до 2019 року. Декілька днів тому представник німецько-російського консорціуму заявив, що жодних запізнень у реалізації цієї інвестиції не буде, попри протест Польщі, країн Балтії та України.
Економічні проблеми Росії – це, зокрема, наслідок низьких цін на нафту на світових ринках, тому їй дуже важливий проект «Nord Stream II», – говорить Пйотр Мацьонжек з порталу Energetyka24.pl.
«На газових ринках відбувається також велика метушня. Все більше держав будують газопорти, відкриваються на поставки блакитного палива з інших держав, часто з-за океану. "Північний потік ІІ" – це надзвичайно масштабний проект, що може на десятиліття зацементувати ринки в Центральній Європі, заблокувавши прихід у регіон постачальників з інших держав. Тому росіяни так борються за цей газопровід. Німці повністю підтримують цю ініціативу з економічних та практичних підстав. Йдеться про зміну ролі України як головної транзитної держави у цьому регіоні», – наголошує експерт.
Збіґнєв Пісарський звертає увагу на те, що газові магістралі та нафтопроводи в Європі пролягають з перспективи російських інтересів – через ті країни, які прихильно ставляться до Росії, держави, на які Москва може здійснювати тиск.
«Росія дуже хоче бачити Україну країною призначення, а не транзиту газу, якій вони могла би постійно перекривати або дозволяти споживати своє блакитне паливо. Натомість Німеччина з перспективи російських інтересів є більш стабільним партнером. З’являється проблема європейської єдності, про яку голосно говорять, але насправді відомо, як вона виглядає, на прикладі Nord Stream. У цьому полягає розбіжність поглядів Польщі та Росії щодо того, яким ми хочемо бачити своє оточення. Польща хоче сильного Європейського Союзу, бо тільки як єдиний блок можна вести перемовини з Росією про конкретні умови поставок сировини. Своєю чергою, Росія хоче поділити, послабити Європу у двосторонніх відносинах, проводячи індивідуальні перемовини з такими споживачами як, наприклад, Німеччина. Це не в нашому інтересі, тому ми наполягаємо, аби питання енергетичної безпеки обговорювалися на рівні усього ЄС», – звертає він увагу.
Польща оскаржила будівництво «Північного потоку ІІ» у Європейському суді. Однак, на думку, Мацьонжека, газопровід побудують у будь-якому випадку, навіть попри позитивне для Варшави рішення у суді. Найбільше, що можна зробити у цій ситуації, – додає він, – це значно затримати будівництво «Північного потоку ІІ». Найбільший шанс заблокувати газопровід має Данія, яка нині змінює законодавство, аби не пустити газогін своїми територіальними водами, – каже експерт.
«Росіяни можуть змінити маршрут цього газопроводу, аби він пролягав не данськими територіальним водами, а міжнародними. Польща повинна максимально зосередитися на затримці будівництва цієї магістралі. Якщо Данія заблокує її будівництво у власній акваторії, то маршрут газопроводу стане довшим і це дасть поле маневру для початку боротьби в питаннях довкілля. Бо якщо "Північний потік ІІ" проляже вздовж "Північного потоку І", то вимоги до захисту довкілля будуть збережені, а якщо маршрут зміниться, то будемо говорити про нову екологічну ситуацію Балтійського моря. Це затримає процес прийняття рішення з російського боку і дасть шанс польським проектам, зокрема так званому Норвезькому коридорові, створити контрпропозицію», – стверджує оглядач.
Польські експерти наголошують, що Україна є тим рідкісним прикладом, з яким польські геополітичні та економічні інтереси дуже тісно між собою пов’язані. Серед іншого, тут варто згадати про зацікавлення польських компаній експортними проектами в Україну. Наприклад, польська компанія PGNiG нещодавно почала вигідно продавати в Україну газ. Заплановано теж будівництво польсько-українського газового інтерконектора, що де-факто дозволить потіснити з цього ринку Ґазпром. Також польські нафтові компанії розглядають ідею повернення до концепції будівництва нафтопровідного з’єднання Польща – Україна і використання нафтопорту в Ґданську для експорту цієї сировини в Україну, що теж важливо у контексті нафтової війни з Росією.
PR24/Т.А.