Гостем Польського радіо є експерт Університету імені кардинала Стефана Вишинського, доктор Бартош Ридлінський.
Вільна, незалежна, демократична Україна – це запорука безпеки Європи і Польщі – такі слова прозвучали від прем’єр-міністр польського уряду Беати Шидло після її зустрічі у Криниці з українським прем’єром Володимиром Гройсманом. Глава уряду Польщі заявила теж, що Польща хоче бути амбасадором України в Євросоюзі. Про місію Варшави в ЄС у справі Києва, поговоримо за мить, натомість, що стосується слів пані прем’єр-міністр, що вільна, незалежна, демократична Україна – це ґарант безпеки Європи і Польщі – то тут ніяких сумнівів немає?
Б.Р.: Можна сказати, що тут нічого нового не прозвучало, це визнання віри ще з часів Єжи Ґєдройця, який говорив, що сильні, суверенні, незалежні Україна, Білорусь і Литва – це гарант безпеки не лише Речі Посполитої, але й стабільності в Європі. Отже так, те, про що говорить пані прем’єр-міністр, – це очевидна річ, і я припускаю, що всі політичні партії нашої країни, всі наші політики, абсолютно, підписуються під таким твердженням. Фактично, Україна для Польщі - це не просто буферна зона, а партнер. Через призму України ми дивимося на геополітику в регіоні Центрально-Східної Європи, та дії Російської Федерації на міжнародній сцені впродовж останніх кількох років.
Виникає запитання, наскільки нині Україна залишається вільною, незалежною та демократичною державою?
Б.Р.: Україна є державою, яка знаходиться в стані війни зі своїм східним сусідом. Це дивна, гібридна війна. От, останніми днями представники російської влади звинувачували Україну в організації терактів у Криму. Ми в Польщі всі досконало знаємо, що Крим український, отже, це така квадратура круга. Натомість, що стосується питання, чи Україна вільна і демократична, то коли ми подивимося на проблеми з олігархізацією української політики, побачимо, що Україна не є настільки вільною, як могла б, чи повинна б бути, і що в неї є багато внутрішніх проблем.
Польські політики, у тому прем’єр-міністр країни, заявляють, що в майбутньому Польща мала б стати амбасадором України в Євросоюзі. Які Польща має для цього засоби?
Б.Р.: Польща, із самого початку залишається амбасадором України в Європі, а згодом, після вступу в ЄС, - амбасадором в Євросоюзі. Ми, як держава, першими визнали незалежність України, і українці про це пам’ятають. Це дещо схожа ситуація на ту, що була напередодні вступу Польщі в ЄС, коли Німеччина була нашим натуральним амбасадором, підтримувала нас. Тим паче, що німецькі інтереси в Польщі та польські інтереси в Україні дуже подібні. Отже, маємо таку своєрідну систему залежності, від якої вигоду отримують обидві сторони. Ми працюємо як з'єднані судини. Тобто у нас є засоби впливу, ми можемо взяти слово в справі України, наприклад, під час засідання Європейської ради. Але треба також взяти до уваги той факт, що Україна – це не є слабка держава. Ні. В України є своя дипломатія, Україна має свої канали зв’язку. Я, будучи в Україні, не раз чую від моїх друзів політологів, що так, ми цінуємо вашу підтримку, проте наш основний партнер - Німеччина. І якщо в нас є потреба обговорити якісь питання, то ми їх обговорюємо з Німеччиною. Що, в свою чергу, є природною справою, оскільки існують двосторонні, українсько-німецькі взаємини. І, на мій погляд, Україна, дедалі частіше сприймає роль Польщі в ЄС (позиція якої, до речі, останнім часом дещо похитнулася) більш реально, ніж ми самі її сприймаємо.
І тут створюється така ситуація, що Україна хоче вирішувати свої питання стосовно майбутнього безпосередньо в Берліні, натомість Берлін хоче домовитися як з Києвом, так і з Москвою. Виникає питання, – чи це можливо поєднати, чи це не надто складна фігура?
Б.Р.: На мій погляд, уже сам коаліційний розклад сил в Німеччині, - це досить складна фігура, оскільки Анґела Меркель більше звертається в бік України, дивиться на неї, як на державу, що постраждала від агресора, у цьому конфлікті вона бачить абсолютно негативну роль Росії, і тому пані Меркель радикальна у взаєминах з Росією. Натомість заступник канцлера Зіґман Ґабріель продовжує вірити в політику першості Росії, що це найважливіша країна на сході Європи, що Росію треба зрозуміти, що з нею треба вести перемовини і так далі, незважаючи на те, що всі знають хто тут агресор, хто постраждалий, отже, тут маємо проблему всередині німецького уряду. І Україна досконало собі це усвідомлює. У Криниці пан прем’єр Гройсман теж проявляв таку прихильність у підході України до Польщі, бо розуміє, що беручи до уваги ситуацію в Берліні, Київ мусить мати в регіоні країни, які будуть його підтримувати. Щоправда, через рік у Німеччині відбудуться вибори, а отже, виникає питання як виглядатиме німецька політична сцена після цих виборів?
І через рік може виявитися, що Україна потребує сильного амбасадора в ЄС, і цим амбасадором могла б бути Польща.
Б.Р.: Абсолютно так. Прем’єр-міністр Шидло сказала в Криниці, та в коментарях після Економічного форуму в Криниці, що нині держави Вишеградської групи, тобто Польща, Чехія, Угорщина і Словаччина, – це одна з основних груп країн, які вимагають серйозного обговорення справи майбутності ЄС. Ми не знаємо, чи політика Вишеградської групи у довгостроковій перспективі не буде ефективнішою. Заклик, який лунає з боку Вишеграда до Євроспільноти, щоб після «брекзиту» зупинитися, обміркувати ситуацію, ввести зміни до договору про укладення Європейського Союзу ставить чергове запитання, чи Польща та регіон не виграють від цього? Якщо Вишеградська група отримає вигоду від проведених змін, тоді Україна як абсолютно раціональна держава, намагатиметься шукати цільових союзників не лише у Варшаві, але й Будапетші, Братиславі та Празі. Ми з власного історичного досвіду знаємо, що міжнародні взаємини, національні відносини не даються раз і назавжди. Україна теж про це дуже добре знає, і робить висновки. Значить, намагатиметься грати на польсько-українських відносинах відповідно до своїх власних інтересів. Прошу звернути увагу, що і в нас, і в українців є серйозні історичні проблеми.
Чи вони можуть вплинути на політичні взаємини?
Б.Р.: Вони можуть вплинути на міжлюдські взаємини, що в свою чергу має велике значення в політичних взаєминах. Коли придивитися грі, яка ведеться між Варшавою і Києвом, то побачимо, що ми інакше граємо на внутрішні потреби, і по-іншому, коли зустрічаємося з українськими партнерами. Сейм прийняв резолюцію в справі волинської трагедії, яку назвав геноцидом, натомість Верховна Рада України закликає польських парламентаріїв, спеціально не політизувати історію. Але ми знаємо, що й українці політизують свою історію. А врешті решт є символічні жести Петра Порошенка, який покладає квіти до пам’ятника волинських жертв, і президента Анджея Дуди, який з президентом Порошенком відзначає пліч-о-пліч день незалежності України, отже, в міжнародному вимірі, - це зразковий приклад співпраці. Хоч остаточно, не жести примирення президентів, а саме міжлюдські взаємини є визначальними для польсько-українських відносин.
Взаємини між Польщею та Україною та ЄС і Україною коментував гість Польського радіо – експерт з Університету кардинала Стефана Вишинського, доктор Бартош Ридлінський.
PR24/Л.І.