Лідери 28 держав Спільноти знайшли компроміс у питанні розподілу 40 тисяч іммігрантів, які дісталися на старий континент через Середземне море.
Розподіл біженців у країнах ЄС буде добровільним, але… і вимушеним? У висновках саміту Європейського Союзу, що проходив минулої середи та четверга, немає слів про «обов’язковий розподіл», а отже, євросоюзні країни не будуть змушені приймати іммігрантів. Однак, усі держави беруть на себе солідарну відповідальність щодо проблеми імміграції. Держави Спільноти до кінця липня повинні надати інформацію про кількість біженців, яку вони готові прийняти у себе, що де-факто змушує до участі у програмі розміщення втікачів.
Польща є в гроні держав, які виступають проти примусового розподілу втікачів. Згідно із планом Єврокомісії, країна над Віслою мала б розмістити у себе понад 2,5 тисячі біженців. Варшава наполягала, аби рішення у цій справі приймалося добровільно кожною країною, з врахуванням своїх можливостей.
Польська прем’єр Ева Копач перед самітом заявила, що Польща ще раніше проявила солідарність, приймаючи біженців з України, Чечні, а нещодавно заявила про прийняття 60 християнських сімей із Сирії.
«Наприкінці липня Польща повідомить, скільки біженців готова прийняти», – наголосила Ева Копач перед початком другого дня саміту ЄС у Брюсселі. Глава польського уряду підкреслила, що під час перемовин, вдалося утримати добровільний принцип прийняття іммігрантів у країнах ЄС.
«Була гостра розмова про те, аби все відбувалося на добровільних засадах. Ми стараємося, аби у цій добровільності та солідарності проявлявся дуже важливий елемент відповідальності за тих людей, тому ми повідомимо в кінці липня, скільки іммігрантів ми готові прийняти», – сказала вона.
Радник президента Польщі Роман Кузняр вважає, що «Польща повинна бути більш відкритою, коли йдеться про прийняття у себе іммігрантів». Як додає, цього вимагає європейська солідарність.
«Польща повинна демонструвати більшу відкритість. Складається враження, що польська влада у цьому питанні є досить байдужою. Тут треба демонструвати більшу солідарність з країнами ЄС. Мені сподобалася позиція голови Європейської ради Дональда Туска, який заявив, що солідарність – це також готовність до пожертви. Треба наполягати на більшій відкритості влади, бо опитування свідчать, що поляки є більш прихильними до іммігрантів, аніж польська влада», – зазначив Кузняр.
Натомість, колишній євродепутат, політик з партії Об’єднана правиця Павел Коваль наголошує, що «питання імміграції завжди було проблемою, у тому числі і для Польщі».
«Польща не має своєї імміграційної політики: до нас постійно хтось приїжджає, але ми не хочемо самі визначати, хто б це мав бути. Те, які групи іммігрантів мають право приїхати до країни, кого ми хочемо самі запросити, має вирішувати влада цієї країни. Це не може бути рішення, насаджене з Брюсселя», – сказав Коваль.
Натомість, Роберт Тишкєвич із Громадянської платформи не погоджується зі словами Павела Коваля про відсутність імміграційної політики у країні над Віслою. Прикладом ефективної роботи Варшави у цій сфері він вважає кількість польських віз, виданих українцям.
«Минулого року Польща видала 270 тисяч довгострокових національних віз українцям. Польща може казати партнерам в ЄС, що як країна крайнього східного рубежу Європи, мусить у першу чергу бути відкритою для біженців з України, де триває конфлікт. Варто також згадати, що українська молодь – це найчисленніша група закордонних студентів у Польщі», – зауважив Роберт Тишкєвич.
Польща не повинна думати, як не впускати біженців до себе, натомість вона має не повторювати помилок Заходу, сказав Павел Коваль. Як додав політик, філософія мультикультурності в Європі, згідно з якою всі дуже легко інтегруватимуться між собою, не виправдала себе. Він навів приклад двох явищ, які зараз яскраво проявляються у Польщі, які свідчать, на його думку, про відсутність імміграційної політики у країні над Віслою.
«Багато вишів на сході Польщі живуть тільки за рахунок того, що туди приїжджає велика кількість молодих українців. Там виникають окремі групи студентів – українські гетто. Вони місяцями не мають жодного товариського контакту із поляками. Друге – це бажання великої кількості поляків з Донбасу виїхати до Польщі. Але ті, хто вже повернувся, часто думають, що тут до них погано ставляться. Ми легко говоримо, що любимо їх, що вони поляки, які походять з кресів. Але коли вони приїжджають до Польщі, то чують за спиною слова про акцент, російську мову, а самих їх часто називають «росіянами». Це стає причиною для страждань та повернення назад», – розповів Коваль.
Але з такими проблемами Польща зіштовхується, коли відбувається тиха імміграція. А як бути із нелегальною і стихійною? За інформацією євросоюзного агентства Frontex, від початку року зафіксовано 153 тисячі випадків нелегального перетину кордону ЄС. Роберт Тишкєвич з Громадянської платформи вважає, що необхідно створити ефективний механізм, завдяки якому можна буде розрізняти справжніх біженців та іммігрантів-заробітчан.
«Лідери ЄС домагаються, аби окремі країни дуже прискіпливо впроваджували механізми, завдяки яким можна відрізнити біженців, які прибувають до Європи з політичних, соціальних, релігійних причин та війни від іммігрантів, які їдуть до ЄС через економічні причини», – зазначив Тишкєвич.
Політик також нагадав, що ЄС розпочав військову операцію в Середземному морі проти торговців людьми. Тишкєвич наголошує, що контрабандистам треба оголосити війну.
«Це не тільки проблема людей, які втікають від війни. Торгівля людьми – це великий бізнес. Люди, які цим займаються, отримують від 2 до 3 тисяч євро з особи. Цю мерзотну справу треба зупиняти ще біля узбережжя Африки».
PR3/Тарас Андрухович