Перша розлога біографія першого демократичного прем’єр-міністра Польщі Тадеуша Мазовецького була представлена у четвер у Варшаві. Мазовецький, уряд якого доконав «шокової терапії», тобто швидкого реформування Польщі, помер у жовтні 2013 року. Про книжку говоримо з автором праці, Анджеєм Бжезецьким.
Книжка називається «Тадеуш Мазовецький. Біографія нашого прем’єра». Чому «нашого»? Це варто якось спеціально підкреслювати?
— Джерело цього підзаголовку — у подіях 1989 року, адже уряд Мазовецького став дитям політичної ідеї авторства Адама Міхніка. Міхнік на шпальтах видання «Ґазета виборча» написав: «Ваш президент, наш — прем’єр». Це була пропозиція комуністам, щоб вони далі мали свого президента як охоронця комуністичного режиму, натомість наш прем’єр потрібен був для реформи уряду. Коли Тадеуш Мазорвецький став головою уряду у вересні 1989 року, його підтримка досягала 86 відсотків. Це насправді був «наш» прем’єр, прем’єр усіх поляків. І це був той момент, якого стосується ця книжка.
Пізніше відома польська репортажистка Тереза Торанська теж зіграла на цьому, вона видала дві книги-розмови з діячами тодішньої Польщі, комуністичної і демократичної, назвавши їх «Mи» і «Вони». Це був час дійсно глибокого поділу, а з іншого баку – шаленої підтримки нового уряду. Що спільного в тому часі між Польщею і сьогоднішньою Україною?
— Мені здається, що як тоді в Польщі, так і тепер в Україні є велике очікування змін, реформ. Компетентних політиків, котрі готові будуть пожертвувати своєю популярністю, щоб провести важкі й непопулярні реформи. Але, на жаль, саме цим відрізняється Україна від тогочасної Польщі – у Польщі була група людей, готових піти на політичне самогубство. Вони виконали ті речі, які були важкими для поляків. В Україні, мені здається, ще немає стількох політиків, готових на таке. І ще одна річ: у Польщі політики, які походили з руху «Солідарність», були людьми іншої категорії, ніж нинішні українські політики. Я писав у своїй книжці, що Тадеуш Мазовецький мешкав у двокімнатній квартирі, українські депутати зазвичай живуть у віллах в Кончі-Заспі. Польські політики того часу не шукали інтересу в політиці, це були люди, котрі свою професійну кар’єру присвячували служінню громадськості – хоча вони мали можливість заробляти значно більше деінде. Я завжди кажу, що українське та польське суспільства між собою дуже подібні, проте наша політична еліта значно відрізняється.
А ти колись задумувався над тим, чому комуністична Польща, на відміну від України, виховала такий політичний клас, для якого важливішими від грошей були інші цінності?
– У цьому насправді полягає все нещастя України, що в цій державі, як і у всьому Радянському Союзі, був 1937-ий рік, сталінізм, знищення інтелігенції. У Польщі це теж було, проте в менших масштабах. Частина класу інтелігенції залишилася - усе ж ми не були СРСР. Тому в Польщі були більші можливості, особливо після жовтня 1955 року – тут були острівці свободи, як-от видання «Тиґоднік Повшехни» (Tygodnik Powszechny), які не брехали. Там, щоправда, не все можна було написати, проте там не писалася брехня. Були також університетські викладачі, які не боялися говорити правду студентам на лекціях, тому в Польщі були десь зо дві тисячі людей, інтелектуалів, які готові були взяти відповідальність за всю країну. В Україні ж був лише клас комсомольців. Вони вміють лише робити кар’єри та заробляти гроші, однак не думають, як змінювати країну.
У зв’язку з урядом Мазовецького часто виникає питання про уряд експертів чи уряд інтелектуалів, про який часто говорять популісти. Уряд Мазовецького дійсно був скупченням не політиків, а інтелігенції, проте він проіснував лічені місяці. Чи ти можеш назвати його плюси і його мінуси?
— Є таке німецьке прислів’я: один професор у партії – це гордість, а два – це катастрофа. 3 інтелектуалів – погані політики, вони вагаються, вирішують дилеми, шукають опорних точок. А політики мають бути виконавцями, у них не мусять виникати такі дилеми, як в інтелектуалів, вони повинні мати харизму, менеджерські здібності. Проте якщо взяти час, у якому знаходилася Польща чверть століття тому чи Україна тепер, – мені здається, інтелектуали теж необхідні. Різниця, щоправда, в тому, що в Польщі інтелектуали мають авторитет у суспільстві, а в Україні авторитетом є той, у кого є «порше-кайєн», а не Мирослав Попович. Він, звісно, є авторитетом, проте для малого кола людей, а не для суспільної групи.
А які універсальні риси мусить мати політик, що приходить до влади в такий час?
— Він мусить вміти пожертвувати своєю популярністю для реформ. Програти чергові вибори, але зробити те, що було необхідне. І це все.
Ти сказав, що в Мазовецького була весь час депресія. Якими були її причини і як він, як політик, шукав виходу з неї?
— Були дві причини депресії. У Мазовецького було дуже важке особисте життя. Обидві його дружини померли – одна від туберкульозу, інша від раку грудей. Це було дуже болісне, перша дружина померла, коли йому було трохи більше двадцяти років. А друга річ – він часто стикався з ненавистю тих поляків, котрі заплатили свою ціну за реформи. Були моменти, що він закривався вдома і не вставав навіть з ліжка по кілька днів – палив, пив воду і нічого не їв. І попри це йому як політику вдавалося долати депресію, робити великі речі. Це було і коли він був головою уряду, і коли писав конституцію Польщі. Він вмів себе переламати. Мені здається це важливим, я написав це, щоб дати сигнал людям, у котрих депресія чи життєві негаразди — не заламуйте рук і робіть далі життєву справу.
Розмовляв lгор Ісаєв
Слухайте звуковий файл!
Довідка: Тадеуш Мазовецький як громадський діяч і політик сформувався у середовищі католицького руху, з яким він зв’язався у 50-ті роки. Пізніше чимало представників католицької еліти стали рушійною силою в опозиційній профспілці «Солідарність». У 1980 році Мазовецький був головою експертної комісії страйкового комітету на Ґданській корабельні — у той час страйкувала, певно, вся країна, а пізніше — радником лідера руху «Солідарність» Лєха Валенси. Коли голова Польської Народної Республіки генерал Войцєх Ярузельський ввів воєнний стан у 1981 році, Тадеуша Мазовєцького, мовою документів, «інтернували», а фактично арештували.
У 1989 році в Польщі пройшли переговори Круглого столу між опозицією з «Солідарності» та комуністами з Польської об’єднаної робітничої партії. Тадеуш Мазовєцький був співавтором ідеї переговорів, і вже невдовзі, за згодою між владою і опозицією, у вересні 1989 року став прем’єр-міністром Польщі.
Мазовецький був першим польським прем’єр-міністром, що не знав російської мови.
Головою уряду він був недовго, до 1990 року, але саме цей час і ця людина започаткували реформи, які зробили з Польщі демократичну країну. А також — розкол опозиції, після отримання влади її вже не склеювала спільна ідея боротьби з комуністами.
Найяскравішим був конфлікт Тадеуша Мазовєцького із Лєхом Валенсою. Мазовєцький, як голова уряду, знаходився між двох вогнів — з одного боку, Ярузельським, який ще правив комуністичною країною, і з іншого — Валенсою, що з усієї сили рвався до президентського крісла.
І це все — в ситуації економічної кризи, тиску з боку ще існуючого СРСР, танки якого стояли в Польщі, та Німеччини, яка ось-ось мала об’єднатися й висловити претензії щодо кордону зі східною сусідкою.
Однак Мазовєцькому вдалося започаткувати невідворотні реформи. Яким чином? Він відповідав, що в них просто вірив. Короткий період, коли він був на чолі уряду — це добрий урок для сучасної України. У 2012 році він відвідав у в’язниці Юлію Тимошенко.