Протягом цього півріччя роботою Європейського Союзу керує Литва. Під час головування Польщі в Європейському Союзі у другій половині 2011 року, Литва очікувала зрозуміння своїх проблем та інтересів. А якими є сподівання польської сторони стосовно Литви у період, коли Вільнюс стоїть на чолі Ради Європейського Союзу? Звертаємося до експертки Польського інституту міжнародних справ Кінґи Дудзінської.
Кінґа Дудзінська: Тут варто назвати деякі з пріоритетів, які Литва визначила собі на час президентства в ЄС: тобто енергетичну безпеку та політику в рамках Східного партнерства. Ці два питання є важливими також для Польщі.
Яких конкретних дій очікує польська сторона?
Кінґа Дудзінська: Це слід розглядати в категоріях регіональних інтересів. У випадку політики сусідства ЄС – необхідно повернути відповідне значення Східному партнерству, яке, через події останнього часу, зокрема, спалах арабської весни, дещо втратило значення. Його бачення в Брюсселі змінилося. Натомість, з огляду на положення та геополітичні зумовлення, східний напрямок важливий і для Польщі, і для Литви. У рамках литовського головування в ЄС, під кінець листопада у Вільнюсі відбудеться саміт Східного партнерства. Дискусія стосується передусім України: чи тоді вдасться підписати Угоду про асоціацію з ЄС.
Чи в цій справі погляди Польщі та Литви сходяться?
Кінґа Дудзінська: Позиція обох держав тотожна, ми прямуємо до того, щоб угоду вдалося підписати. Проте, і Польща, і Литва наголошують на потребі змін та реформ, які повинні відбутися в Україні, щоб можна було говорити про демократизацію. Також йдеться про найбільш нагальну справу – тобто ситуацію Юлії Тимошенко.
Між Польщею та Литвою залишається відкритою проблема польської меншини в Литві. Чи можна сподіватися дій у цій сфері?
Кінґа Дудзінська: Передусім, треба підкреслити, що ситуація дещо змінилася після останніх парламентських виборів минулого року, відколи Виборча акція поляків у Литві знайшлася в уряді. Це діаметрально змінює стан речей, тому що поляки здобули посади в міністерствах, мають своїх політичних представників. Отже, їхня позиція покращилася, принаймні формально, і стало легше порушувати проблематичні теми. Створено робочі групи – наприклад, тривають дебати про правопис імен і прізвищ, а також опрацювання нового закону про національні меншини. Оскільки ці питання є проблемою вже багато років, нинішній уряд, так би мовити, не поспішає з опрацюванням нових правил та врегулюванням ситуації. А це тим більше показує її скадність.
З погляду інтересів України, найважливішим моментом головування Литви в ЄС буде осінній саміт Східного партнерства. Чи факт, що Литва керує роботою ЄС, має якесь особливе значення, чи щось змінює? Звертаємося до експерта Фонду імені Казімєжа Пуласького, доктора Піотра Кусписа.
Піотр Куспис: Коли глянути з перспективи України – це не має великого значення, тому що між Литвою та Україною немає особливих відносин. Після розпаду Радянського Союзу Литва – колишня його республіка – робила все, щоб мати якнайменше спільного з іншими колишніми республіками. Нинішні дії, які стосуються ймовірного приєднання України до західного світу, є продовженням багатолітньої праці Польщі. Адже ні для кого не секрет, що найбільше під цим оглядом робила і надалі робить саме Польща. Також під час свого головування у Раді ЄС Польща мала подібні очікування: що Угода про асоціацію буде підписана на саміті Східного партнерства у Варшаві. На жаль, тоді ці плани зруйнувало арештування Юлії Тимошенко.
Литва, так як і Польща два роки тому, вперше виконує керівну роль у Європейському Союзі. Чи держави, які довше належать до ЄС, мають більший вплив на роботу Співтовариства?
Піотр Куспис: Головування у ротаційній системі має радше престижний характер, ніж фактичний вплив на вирішування про політику Співтовариства. Для цього існують спеціальні установи: Європейський Парламент та Європейська Комісія. Не варто переоцінювати значення держави, яка в даний період виконує президентські завдання. Чи вперше, чи вдруге – це не таке важливе, тим більше, що відбулися організаційні зміни і тепер ми маємо шефа Європейської Комісії, очільника закордонної політики в ЄС та відповідального за інтеграційні питання. Отже, справа не в тому, чи це буде Литва, чи інша країна. Воно має значення остільки, що під час головування окремих країн деякі теми присутні більше, а інші – менше; кожна країна обирає ці, які для неї є найближчими. Наприклад, коли в Євросоюзі головувала Польща, форсувала справу України та можливість її асоціації з ЄС. Як би воно не було, Україна знаходиться у зоні впливів – менш чи більш значущих – Литви і Польщі, які належать до Європейського Співтовариства. Тому обидві країни зацікавлені в тому, щоб восени став можливим успіх, тобто підписання Угоди про асоціацію.
Причому, успіх залежить передусім від України – від того, чи вона виконає умови, поставлені Євросоюзом.
Піотр Куспис: Насправді, вся справа інтеграції з Європейським Союзом у 90-та відсотках залежить від України. Адже навіть якби ЄС щось запропонував, а Україна цього не хотіла б – то не скористалася б такою можливістю. Подібно було у попередні роки з НАТО, яке відкрилося на Україну, а нинішній президент Віктор Янукович , який тоді був на посту прем’єр-міністра, заявив, що його країна абсолютно не зацікавлена членством у НАТО. Отже, усі дії попередніх українських урядів та політиків змарновано. Аналогічно – з Європейським Союзом. Якби Україна справді хотіла приєднатися до ЄС, підписати Угоду про асоціацію, то ця угода була б підписана ще два роки тому, на саміті Східного партнерства у Варшаві. Не відбулося б арештування Юлії Тимошенко – незалежно від закидів, які їй поставлено.
Оглядачі звертають увагу, що в разі непідписання угоди у листопаді цього року у Вільнюссі, наступна така можливість дуже віддаляється і це – справжня небезпека.
Піотр Куспис: Так, бо тепер, 2014-го року, відбудуться вибори до Європарламенту, а 2015-го – президентські вибори в Україні, до яких, по-правді, вже готуються. У Києві триває політичне суперництво і тепер буде щораз більше таких «розваг» на внутрішньому майданчику, а менше уваги приділятиметься закордонній політиці. Зрозуміло, у зв’язку з цим активізується діяльність Росії, яка чинить тиск на Україну і намагатиметься якось вплинути на те, хто стане наступним президентом. Отже, тепер найкорисніший, найкращий момент, а навіть, на мою думку, останній момент, бо якщо Угоди про асоціацію не вдасться підписати тепер, то ця справа може бути відкладена навіть на наступні десятиліття.
НБ/PRdZ