У п’ятницю 7-го грудня в Росії почалася велика інвестиція – в Анапі у Краснодарському краї відкрито будівництво газогону Південний потік. Цим газогоном блакитне паливо транспортуватиметься, зокрема, до Австрії, Італії, Угорщини та країн колишньої Югославії. Труба буде прокладена на дні Чорного моря, далі її маршрут йде через Болгарію, Сербію, Словенію та Угорщину. Зате, проект обминає територію України, яка була традиційною посередницею Росії у торгівлі газом з Європейським Союзом.
Поряд із газогоном Nord Stream, тобто Північний потік, який пролягає дном Балтійського моря, – South Stream, Південний потік – це найважливіша закордонна інвестиція російської компанії Ґазпром (рос. Газпром). Проте, на думку багатьох експертів, вона настільки дорога, що немає певності, чи Ґазпром не матиме з цього приводу збитків. Навіщо російській компанії така ризикована інвестиція? Запитуємо польського фахівця у справах енергетики, Томаша Хмаля з Інституту Собєського (пол. Instytut Sobieskiego).
– В економіці має значення перспектива. Коли глянути з короткої перспективи, то дана інвестиція справді може бути дефіцитною. Але слід мати на увазі довгостроковий стратегічний план. Тобто монополізацію газотранспортних шляхів до Західної Європи і – таким способом – здобуття деякої переваги як монополіст. Зовсім природно, що той, хто має під контролем газ, і хто контролюватиме більшість транспортних шляхів, матиме більшу можливість впливати на ціну газу. Це непроста ситуація з погляду одержувачів газу у Європі, вони так чи інакше будуть приречені на російський газ. Цей проект, з одного боку, показує рішучість та ефективність росіян. А з другого боку – свідчить про слабкість Європейського Союзу як партнера: адже мав будуватися газопровід Набукко, та в якийсь момент усі вже знали, що нічого з цього не вийде. Зате, росіяни викладають гроші незалежно від фінансової оправданості свого проекту. Навіть якщо газогін буде дефіцитним – може, він стане прибутковим у наступні роки, коли вже почне роботу.
Прокладення газогону Південний потік займе кілька років. Чи тоді буде ще технічно можливим провести конкуретний маршрут – Набукко (який, згідно з планами, мав би пролягати в обхід України та Росії, з Центральної Азії до країн ЄС)?
– Я оцінюю, що проект Набукко, після реалізації газогону Південний потік, дуже сумнівний і, радше, немає шансів на його реалізацію. У Європі нема відповідного настрою, у галузі забезпечення енергоносіями Європа йде в зовсім іншому напрямку. Виникла ідея створення розпорошеної енергетики, невеликих установок – це європейцям найбільш підходить. Тому гадаю, що немає готовності реалізувати такі великі інфраструктурні проекти. У Європі немає чіткого лідера, зате, триває боротьба могутніх держав, стикаються 27 різних точок зору країн Європейського Союзу. У такому кшталті Європа неспроможна нічого збудувати, надати процесові динаміки, натискати. Причиною є політична та економічна слабкість.
Коли глянути на карту Європи із зазначеними газогонами, видно, що Україна опинилася у своєрідній петлі: від півночі її обминає Північний газогін, а з півдня – Південний газогін. Чи для України це може бути великою проблемою?
– Гадаю, усі держави, які лежать у розвилці між Північним та Південним газогонами, – у складному становищі. Зрозуміло, вони почнуть будувати термінали зрідженого газу, будуть пробувати розвивати свій власний видобуток. Але якщо ці проекти не вийдуть або запізнюватимуться – росіяни здобудуть монополію на постачання газу до цих країн. Є питанням, чи газ буде засобом впливу також в економічній політиці. Мабуть, саме про це йдеться. Не тільки про гроші і тверду валюту за газ, але й про те, щоб здобути іншу користь – перехоплення хімічних компаній та інших активів у державах цієї частини Європи.
Відкриття будівництва Південного потоку. Президент Росії Владімір Путін (справа), голова правління Ґазпрому Алєксєй Міллєр (другий справа)
Маючи в розпорядженні Північний газогін, Росія частково унезалежнилася від транзиту через Білорусь та Україну. Одночасно, викупила акції білоруського концерну Бєлтрансгаз і стала власницею газотранспортних шляхів. Коли буде збудований чорноморський маршрут, транзитні країни, серед них Польща, можуть зовсім втратити вплив на пересилання газу до Європи.
З другого боку, експерти наголошують, що Ґазпром опинився у складному становищі. Щораз більше європейських держав рішається будувати газопорти, щоб купувати зріджений газ, наприклад, в арабських країнах. Так робить Польща, такі плани має Україна. У Польщі, додатково, тривають пошуки сланцевого газу. А США добувають газ зі сланців вже в такому масштабі, що перестали привозити його з-за кордону. Дотеперішні постачальники США шукають нових клієнтів. Тому, можливо, будуючи нові газогони у Європі, Ґазпром робить усе, щоб врятувати себе?
– Експорт паливно-енергетичної сировини – це державний інтерес самої Російської Федерації і мене зовсім не дивує, що росіяни намагаються контролювати транзитні шляхи. Таким способом їхня монополія матиме перевагу, незалежно від того, яким конкурентним стане європейський ринок. Більша участь у цьому ринку збільшить можливості контролю й означатиме кращу переговорну позицію. Тепер Європа може почати спробу розвинути власний видобуток. Але, як бачимо, Європа – поділена. У Європарламенті – різні голоси, французи та болгари ввели мораторій на пошуки сланцевого газу. Також в інтересі російської сторони є, щоб цей проект у Європі не вийшов. Інують екологічні організації, які будуть протестувати. Успіх може принести тільки послідовна й стійка довгострокова політика.
Комісар Європейського Союзу у справах енергії Ґінтер Еттінґер відзначив: якщо буде клопотання про виключення Південного потоку з так званого третього енергетичного пакета, оцінка Європейської Комісії буде строгою, та справедливою. Проте, зараз про Південний потік відомо надто мало, аби розглядати можливість його виключення. Третій енергетичний пакет – це документ, який ставить вимогу надання доступу третій стороні до газогонів у Європейському Союзі, тобто у випадку Південного потоку – конкурентам Ґазпрому.
Натомість, польський міністр державної скарбниці Міколай Будзановський вважає, що будівництво Південного потоку стоїть у суперечності з інтересом ЄС. На листопадовій конференції «Польський природний газ 2020» міністр Міколай Будзановський сказав, що Європейський Союз повинен передусім думати про добування власних енергоносіїв, а не про створення нової інфраструктури, яка ще більше узалежнить його від постачання зі Сходу.
Н.Б./PRdZ,IAR,PAP