Logo Polskiego Radia
Print

Гальмує процес примирення між поляками та українцями?

PR dla Zagranicy
Igor Isayev 24.03.2012 14:43
Над цим питанням задумувалися учасники варшавської конференції «Конфлікти пам’яті та поєднання в Європі»

Процес поєднання між поляками й українцями значно послабився, проте він надалі триває – наголошували учасники конференції «Конфлікти пам’яті та поєднання в Європі», яка 23 березня відбулася у Варшаві. У заході взяли участь відомі спеціалісти й амбасадори примирення з різних країн континенту. На початку відомий польський соціолог Павел Сьпєвак розповів про певні недоліки, на які страждають, на його думку, польські опрацювання минулого:

– У польській історіографії існує віра, що історію можна написати, спираючись на стандартну критику джерел. Нині книжки з історії переповнені посилань на різні матеріали, а поряд із цим складається враження, що сучасна історіографія страждає від браку теорії, що інтерпретує події. Ця історіографія трохи вибіркова – є детальний опис політичного класу, зокрема опозиції, але бракує представлення суспільства і його реакції й поведінки. З цього – у польській історіографії досить сильно простежується героїчний та мартирологічний тон, – зазначив Павел Сьпєвак.

Кара, покута, пробачення та поєднання – це поняття, які часто звучали під час конференції, – про них згадав відомий польський політик та історик Адам Даніель Ротфельд.

– Усі ці поняття належать до сфери етики й у переважній більшості вони мають коріння в релігії. Наратив з такими поняттями до політики потрапив у другій половині ХХ століття. Після Другої світової війни, у 1945–47 роках політики не послуговувалися такими поняттями. Варто звернути увагу, що відомий лист 1965 року польських єпископів до німецьких, у якому були написані знані слова «вибачаємо і просимо вибачити» був безпрецедентним, його не прийняла світська влада, та й частина духовенства і вірян також, – сказав Адам Даніель Ротфельд.

Політичний вимір, за словами Ротфельда, хоч і користується цими поняттями, проте вкладає в них абсолютно інше значення. Тому саме Церкви можуть відіграти велику роль у поєднанні.

Дослідники найбільшу увагу приділили процесові поєднання між поляками й українцями, чимало з них зазначало, що нині цей процес дещо шкутильгає. Колективна пам’ять відрізняється не тільки між поляками й українцями, але й всередині самих Польщі й України – зазначив Адам Ротфельд:

– Польську проблематику по-одному сприймають у Центральній Україні, а по-іншому – на Галичині й на Волині. Так само на українські справи по-різному дивиться населення Перемишля, Ряшева й Люблина чи Силезії та Познаня, – підкреслив Ротфельд. Він наголосив, що не варто шукати певної моделі поєднання, адже тоді воно може стати відірваним від дійсності.

Натомість відомий український історик Ярослав Грицак підкреслив, що процес поєднання між поляками й українцями – не припинився:

– Не даймося розчаруватися в Україні, адже поєднання між поляками і українцями – є. Воно далі триває, може й не таке досконале, як нам хотілося б. Головна перешкода в ньому – це брак розуміння сторін. В Україні нині, як на мене, йде холодна громадянська війна, головним інструментом якої є історична пам’ять, особливо про Другу світову війну. Тому чільною проблемою над Дніпром є не українсько-польське, а саме українсько українське поєднання. З іншого боку Польща часом підливає вогонь в цю українсько-українську громадянську війну, і не завжди на користь українського суспільства. І тому я звертаюся до поляків: не акцентуйте справи Бандери! Бо якщо хочете бачити розділену Україну – то почніть говорити про нього. Це – найбільша маніпуляція пам’яті, яка є нині в Україні, – підкреслив Грицак.

У справі Бандери в Україні, за словами Ярослава Грицака, може допомогти так звана політика амнезії. Її застосовували в Іспанії після громадянської війни кінця 30-их років – було заборонено публічно висловлюватися на теми минулого, завдяки чому суспільство зуміло, оминаючи маніпуляції, з певною дистанцією оцінити власне, дуже криваве, минуле. Про цю подіє розповів директор краківського Інституту Сервантеса Абель Мурсія Соріано:

– Мусив минути досить довгий час, поки я дізнався про певні страшні речі з історії моєї родини. У той час, коли в Польщі досить добре в сім’ях пам’ятали часи Другої світової, родинні трагедії, то в Іспанії про це ніхто не говорив. Наші родини у ті часи були поділені, найчастіше підтримували ту чи іншу сторону не через ідеологію, а через те, що район їхнього походження був під пануванням національної або республіканської армії. Це насправді була братовбивча війна.

Модель примирення й поєднання всередині німецького суспільства, поділеного війнами та нищеного нацизмом і комунізмом, полягала на громадських ініціативах – вони повставали як в Західній, так і Східній Німеччині. Каже голова берлінського відділу «Iustitia et Pax» Йорґ Люер.

– Завдяки певному самовизволенню громадянський рух в Німецькій Демократичній Республіці взяв справу у власні руки. Крім того, у справу активно включилася еліта Західної Німеччини, завдяки цьому стиралися різниці. Варто наголосити, що велику роль у примиренні й критичній оцінці суспільством комуністичного та нацистського минулого відіграли також Церкви, – зазначив дослідник.

За словами Ярослава Грицака, для України найбільш придатною моделлю може стати англосаксонська – тобто існування в пам’яті кількох різних наративів.

– Ми часто говоримо про поділи всередині України. І це правда, яку не вдасться заперечити. Але в нашій державі є те, чого немає в інших країнах – це сильна амбівалентність, особливо якщо говоримо про Другу світову війну. Річ у тім, що пара найбільших героїв для українського суспільства – це Богдан Хмельницький та Петро Великий. Натомість пара антигероїв – це Бандера і Сталін, – сказав Грицак.

Ярослав Грицак наголосив: у Лондоні поряд стоїть пам’ятник Оліверу Кромвелю та королю Карлові, який Кромвеля убив.

Ігор Ісаєв

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти